Туманський Федір Йосипович

         Туманський Федір Йосипович (19 травня 1757 – 10 грудня 1810) – один з найвизначніших діячів української культури кінця XVIII – початку ХІХ ст. Журналіст, видавець, історик, археограф, письменник і поет, перекладач, етнограф, засновник одного з перших в Російській імперії спеціалізованого історичного журналу. 

           Член Королівського Пруського Товариства, дійсний член Петербурзької академії наук.

Федір Йосипович Туманський народився на хуторі Родіонівка Ніжинського полку (нині село Ямпільського району Сумської області).

Нащадок козацько-старшинського роду. Здобув у 1773-1778 рр. блискучу освіту в Кеніґсберзькому університеті, де вивчав право, філософію, історію. Слухав лекції видатного філософа Імануїла Канта з логіки, математики, механіки, антропології. Під час навчання Федора Туманського було обрано членом Королівського Пруського Товариства.

У 1778 році повернувся в Україну, служив у м. Глухові в Малоросійській колегії в чині бунчукового товариша.

Після повернення до України Ф. Й. Туманський розпочав активну літературну й перекладацьку діяльність. Його зусилля не залишились непоміченими в літературному і науковому середовищі і 12 жовтня 1779 року Федір Туманський був обраний членом-кореспондентом Академії наук та мистецтв у Петербурзі.

Ф. Й. Туманський одним з перших поставив перед собою амбітну мету створити працю з історії України, яка б відповідала тогочасним науковим стандартам. Майже відразу по закінченні університету молодий просвітитель розпочав роботу зі збирання відомостей про джерельні скарби Гетьманщини, колекціонування оригіналів і замовлення копій писемних історичних пам’яток, обстеження монастирів, архівів офіційних установ Малоросії.

6 грудня 1779 року він підготував і подав на розгляд П. О. Рум’янцеву-Задунайському проект програми всебічного історико-етнографічного опису Лівобережної України (Малоросії) і звернувся з клопотанням щодо допомоги у збиранні необхідних відомостей. За дорученням керівництва Малоросійської колегії Ф. Туманський організував підготовку «Топографічного опису Гетьманщини» й склав детальні анкети-програми для збирання історико-географічних, економічних, етнографічних, а також природознавчих й антропологічних відомостей. З цим проєктом Ф. Туманського були пов'язані топографічні описи намісництв колишньої Гетьманщини 1780-х pp.

Свій науковий статус Федір Йосипович намагався використати для підняття культури жителів Слобожанщини. 

Ф. Й. Туманський глибоко усвідомлював, що без книги, видавничої справи, науки й освіти Україна опиниться на узбіччі світових цивілізаційних процесів. Тому у 1779-1780 рр. звернувся до Петербурзької Академії Наук із двома важливими проєктами – створення в Глухові Академічної книгарні з історичною, географічною, античною, агіографічною, юридичною, художньою та іншою літературою; а також з проєктом заснування в м. Глухові філії Академії наук (Академічного зібрання), яке, по суті, мало б стати початком Української академії наук та сприяло б відкриттю шкіл (училищ) на Лівобережній Україні. 

огочасна консервативна система царського уряду не дала Ф. Туманському можливості реалізувати проєкти, та все ж певною мірою сприяла подальшому розвитку освіти і науки на Гетьманщині, поширенню ідей просвітництва серед прогресивних діячів тогочасного суспільства.

У 1782 році Ф. Туманському присвоїли чин надвірного радника. 

1785 року, після ліквідації Гетьманщини та проведення адміністративно-територіальної реформи, за якою м. Глухів утратив поважний статус столиці Гетьманства, Ф. Й. Туманський виїхав до Санкт-Петербургу. 

У Санкт-Петербурзі Туманський активно зайнявся літературною, перекладацькою, науковою та видавничою діяльністю. Видавав літературно-інформаційні часописи: «Зеркало света», «Лекарство от скук и забот» та «Российский Магазин», де публікував переклади творів П.-А. Гольбаха, К.-А. Гельвеція, Квінта Горація Флакка, Лукіана, Публія Овідія Назона, хроніку політичного життя в Європі й Росії, рецензії на нові книги, популярні статті з медицини та ін. 

Заявив себе як історик і археограф, вважав, що завданням історії є пізнання істини і в той же час вона виконує дидактичні функції – навчає «правилам життя».

Перебуваючи на службі в північній столиці, Ф. Туманський підтримував широкі зв’язки з українцями, які перебували на російській імперській службі, а також був тісно пов’язаний з національно-культурною працею Новгород-Сіверського патріотичного гуртка. 

У 1787 році Федір Туманський влаштувався на посаду директора 1-ї Експедиції Правління Державного позикового банку, а згодом був призначений засідателем «Приказу общественного презрения» і членом «Комисии об учреждении народных училищ» та одночасно обраний депутатом від дворянства Петербурзького повіту до Комісії по розгляду справ про дворянство.

Із 1789 року – засідатель в Наказі громадського піклування Петербурзької губернії і в Комісії при народних училищах, одночасно – депутат дворянства по Петербурзькому повіту. Крім того, працював у Комісії з розбору дворянства.

Упродовж 1790–1795 рр. Ф. Й. Туманський обіймав посаду директора 3-ї Експедиції Правління Державного позикового банку.

1797 року призначений цивільним цензором в Ризі. До виконання службових обов’язків Ф. Й. Туманський приступив 26 березня 1797 року. Він призначив штат працівників та написав докладні інструкції для цензорів. У 1799 році Ф. Й. Туманський домігся дозволу ввезення іноземної літератури лише через Ризьку митницю, ставши таким чином одноосібним цензором іноземних видань в усій імперії. Взявши за правило собі та своїм підлеглим читати всі книги, що проходили через митницю, Ф. Й. Туманський досить швидко викликав невдоволення з боку книготорговців та вимушений був звільнитися.

1801 року Федір Туманський вийшов у відставку і оселився на своєму хуторі поблизу м. Глухова.

Після повернення в Україну Ф. Й. Туманський мешкав у м. Глухові та своєму маєтку на хуторі Родіонівка і, вочевидь, виконував доручення місцевого дворянства. «Затятий оборонець прав українського шляхетства» Ф. Й. Туманський, зберігаючи вірність родинним традиціям приєднався до кола «українських дворянських патріотів» й у травні 1809 року підготував «Записку в защиту дворянських прав украинского шляхетства», в якій обґрунтовував історичну роль козацької старшини з метою зрівняння її в правах з російським дворянством. Ця праця цілком кореспондувалася з думками членів Новгород-Сіверського патріотичного гуртка, які обстоювали тезу про визнання дворянських прав козацько-старшинських та шляхетських родів в імперській становій ієрархії та пропагували тезу про споконвічність української шляхетської верстви, яку вважали вищою за російське дворянство.

Помер 10 грудня 1810 року, похований на Глухівському кладовищі.

Федір Йосипович Туманський залишив помітний слід у вітчизняному історіописанні. За широтою інтелектуальних зацікавлень, ерудицією, вмінням втілювати в життя свої проєкти Ф. Й. Туманський не мав собі рівних. Серед земляків-сучасників за обсягом зібраного, опрацьованого й опублікованого історичного матеріалу з ним нікому змагатися.

Упродовж 1786–1794 рр. Ф. Й. Туманський видавав часописи «Зеркало света», «Лекарство от скуки и забот». 

Але повною мірою як історик і археограф Ф. Й. Туманський заявив про себе як видавець історичного щомісячника «Российский магазин» (1792-1794), в якому була розпочата широка публікація джерел і досліджень з історії Гетьманщини. І хоча цей журнал вважається одним з перших російських історичних журналів, водночас він повного мірою репрезентував і український духовно-культурний простір.

У часописі видавець уперше опублікував чимало важливих джерел з історії України XVII–XVIII ст., виявлених у процесі пошуків, які він розгорнув як в Україні, так і поза її межами. Серед цих матеріалів переважали документи з історії Визвольної війни середини XVII ст., зокрема, «Манифест Богдана Хмельницкого 1648 г. о возобновлении войны с поляками». У 1792-1793 рр. Ф. Туманський оприлюднив у журналі літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки.

Просвітницькі дидактичні ідеї Ф. Й. Туманський намагався донести до молодого покоління у спеціальному виданні – «Новый детский месяцеслов» (1787), у якому були вміщені короткі нариси з вітчизняної та всесвітньої історії, географії, хронології й елементарні астрономічні матеріали.

Паралельно з цими виданнями Ф. Й. Туманський протягом 1789–1790 рр. підготував працю «Опыт повествования о деяниях, положении, состоянии и разделении Санкт-Петербургской губернии, включая городы и селения от времен древних до ныне, расположенный на три отделения, с прибавлениями» яка до сьогодні залишається неопублікованою в повному обсязі. Дослідник поставив перед собою завдання створити повний історико-статистичний опис губернії. Книга починається нарисом з історії краю, далі розглянуті особливості ведення сільського господарства у кожному з повітів, зазначено місцезнаходження млинів, церков і т.п. У праці також ідеться про місцеву людність, причому російське населення Ф. Й. Туманський залишив без уваги. Додатки до неї містять короткий словник місцевих діалектів (у тому числі й іжорської мови під найменуванням «ямское наречие»), опис елементів одягу та весільних звичаїв.

Важливе місце у науковій діяльності Ф. Й. Туманського займали його історичні та археографічні проекти. На особливу увагу заслуговує археографічний серіал «Собрание разных записок и сочинений, служащих к доставлению полного сведения о жизни и деяниях Государя Императора Петра Великого» у 10-ти томах, що вийшов протягом 1787–1788 рр. У ньому автор уперше запровадив до наукового обігу важливі для вивчення петровської епохи матеріали.

Як перекладач Федір Туманський переклав з німецької мови праці П.-С. Палласа «Путешествие по разным провинциям Российской империи» (1786), Ю.-Ф. Цахарії «Кот во аде» (1791), Дионисия Катона «О благонравии» (1791), грецького письменника Палефата «О невероятных сказаниях» (1791). 

Друкувався в різних періодичних наукових виданнях: «Академические известия», «Труды Вольного экономического общества». 

На початку 90-х рр. XVIII ст. Ф. Й. Туманський вступив до Вільного економічного товариства. Про його обізнаність у царині економіки свідчили численні публікації у «Трудах Императорского Вольного экономического общества». Ф. Й. Туманський задекларував не лише свої економічні погляди, а й ставлення до «самого главного коренного вопроса нашего сельского хозяйства» – селянського питання. Провину за негаразди у господарських справах він покладав на поміщиків. Малюючи ідеальний образ селянина, який, працюючи від зорі до зорі, і в холод, і в спеку, забезпечує суспільство усім необхідним, він закликав Товариство допомагати землеробам «своими советами, наблюдениями, опытом», і обіцяв для цього «употребить все слабыя силы».