Бирченко Віра Василівна

        Бирченко Віра Василівна (бл. 1885 – квітень, 1971) – педагогиня, яка пропагувала педагогіку вільного виховання Марії Монтессорі, засновниця першого в Сумах дитячого садка та «Нової школи».

Віра Василівна Петрова (у дівоцтві), дворянка за походженням, закінчила Єкатеринбургзьку гімназію. Після закінчення гімназії набувала освіту з кордоном - в Женеві і Парижі. 

Відвідуючи лекції в університеті, спілкуючись з женевською еміграцією, вона вперше виявила зацікавленість освітянською справою: захоплюється ідеями виховання тіла та духу «у ритмі пластики» та «у пластиці ритму» Ж. Далькроза; знайомиться з діяльністю Інтернаціонального бюро нових шкіл у Женеві – теоретичним та методичним центром навчально-виховних закладів нових типів, заснованим А. Фер’єром. У 1906 році в Петербурзі Віра Василівна відвідує лекції П. Ф. Лесгафта у Вільній вищий школі, знайомиться з М. О. Чеховою – засновницею Товариства дошкільного виховання, відвідує її курси підготовки виховательок.

На початку ХХ століття дівчина вийшла заміж за знаного сумського адвоката Василя Бирченка.

Приїхавши до м. Суми у 1907 році, вона не знала, чим себе зайняти, доки не попросила свого свекра допомогти їй зі створенням педагогічного закладу. В. Бирченко бачила як влаштовані дитячі садочки за кордоном і їй захотілось зробити щось подібне у Сумах.

Василь Бирченко, свекор пані Віри, особисто вклав у цю справу цілих 100 рублів та дозволив відкрити садок у своїй садибі на Покровській площі. На ці гроші було придбано меблі, іграшки, книжки. Також були надруковані рекламні проспекти, в яких були викладені всі ті принципи згідно з якими збирались виховувати дітей у новому, небаченому раніше, закладі.

У 1909 році Віра Бирченко відкрила свій дитячий садок.

У 1915 році дитячий садок трансформувався у «Нову школу» Віри Бирченко.

У школі В. В. Бирченко з 1916 року діяла дитяча скаутська організація, яка надавала допомогу хворим, у першу чергу - дітям та інвалідам Першої  світової війни, які перебували в госпіталях та лікарнях. Скаути використовували у 1917-1918 рр. під час міських торжеств прапори Російської республіки, України (УНР, держави П. Скоропадського) та Польської республіки. 

У 1917 році заклад було реорганізовано у Кооперативне товариство батьків та педагогів «Нова школа» з метою знаходження коштів на її утримання. На кооперативних умовах за участю батьків, учителів та дітей школа відкрила магазин навчальних посібників та іграшок, а також майстерню для їх виготовлення. В ній працювали як школярі, що отримували знання токарної та столярної справи, так і дорослі члени кооперативу. Пізніше школа почала видавати книги та посібники як для задоволення власних потреб, так і для продажу. Видавнича справа та виготовлення іграшок почали давати школі значні прибутки. 

«Нова школа» працювала при Центральній Раді, Гетьманаті та Директорії.

У зв'язку з нестабільним становищем колишніх казенних гімназій, з 1918 року багато батьків почали переводити своїх дітей до «Нової школи». Кількість учнів у закладі дуже зросла.

Радянська влада перевела школу Віри Бирченко з вулиці Лебединської на вулицю Соборну, в приміщення колишньої Сумської Першої жіночої гімназії (яка на той час була ліквідована). Це був короткий період розквіту «Нової школи».

За спогадами Віри Бирченко, на той час у школі працювали: завідувач школи - Віра Василівна Бирченко; заступник, педагог підготовчої школи - Віра Леонтіївна Носович; учителі Олександр Іванович Бориславський (математика); Сергій Олександрович Плиткін (фізика); Марія Антонівна Корсак-Голубицька (російська література); Лідія Миколаївна Юскевич (історія); Віра Василівна Лобко (історія); Людмила Михайлівна Городенська (французька мова); Кожбре (французька мова); Аркадій Осипович Добровольський (українська мова); Леонід Річардович Гюнтер (німецька мова); Никанор Харитонович Онацький (малювання); Леонід Павлович Кагадєєв (співи); Олександр Миколайович Церковницький (основи кооперації); Людмила Михайлівна Літкевич (секретар).

У 1922 році школа здійснила перший та єдиний випуск вихованців.

У 1923 році В. В. Бирченко та всіх членів педагогічного колективу було викликано на допит органами ДПУ. Після відмови викладачів школи пройти принизливий іспит на політичну благонадійність, їх виключили з профспілки, відсторонили від викладання в школах і вони змушені були виїхати з міста. “Нову школу” закрили.

 У спогадах Віра Бирченко зазначала, що причиною закриття школи був конфлікт, який виник між колективом школи та Сумським партійним комітетом КП(б) України, бо шкільний колектив був єдиний у м. Суми, що не прибув на кваліфікаційний екзамен, який проводився для вчителів міськкомом КП(б), через невміння місцевої партійної бюрократії правильно організувати кваліфікаційний екзамен. Такі дії учителів школи викликали обурення партійної верхівки, яка сприйняла нез'явлення на екзамен як саботаж проти радянської влади. Покаранням стало звільнення всіх учителів з роботи. Закриття «Нової школи» було закономірним явищем - школа не змогла пристосуватись до радянської влади, а отже, була ліквідована. Педагогіка вільного виховання дітей Марії Монтессорі не відповідала системі класового комуністичного виховання.

Вірі Василівні Бирченко з дочкою вдалося виїхати до м. Петроград. На час від'їзду Віри Василівни з м. Суми у 1923 році майже всі члени родини Бирченків померли. 

Останні роки життя В. В. Бирченко прожила в Москві, де у квітні 1971 року померла. За життя у неї постійно зустрічалися “новошколярі”, як вони себе називали, люди різної долі, але спорідненого духу, творчого складу, ініціативні та вольові.

У жовтні 1909 року дитячий садок відкрився у садибі Василя Бирченка, свекра пані Віри. Ідеї М. Монтессорі педагог-початківець спробувала пристосувати до роботи з дітьми нормального рівня психічного розвитку. 

Першими вихованцями садочка були діти з інтелігентних сімей. У перший день занять садок відвідало шестеро дітей. Вже згодом кількість дітей невпинно почала зростати, пропорційно тому, як дитсадок ставав все більш і більш престижним і популярним у Сумах. У дитсадку було три вікові групи та введене спільне навчання хлопчиків та дівчат. Вже через 6 років діток стало так багато, що садиба Василя Бирченка не могла вмістити всіх охочих. Довелось переїжджати у нове приміщення, яке знаходилось на нинішній вулиці Герасима Кондратьєва.

В роботі використовувалась думка про необхідність виховання зовнішніх почуттів вихованців, що відіграють головну роль у процесі розвитку особистості; виготовлявся оригінальний дидактичний матеріал; вихователі намагалися подарувати дітям радість від самостійних відкриттів і творчого пошуку; кращим засобом виховання вважалася спільна діяльність дорослих та дітей. 

З 1910 року у виховний процес садочка було впроваджено заняття ритмікою за системою Ж. Далькроза, а з 1913 року у садку викладалася французька мова, яку, на думку Бирченко, краще починати вивчати з раннього дитинства. Крім того, викладався розширений курс малювання, активно застосовувався метод трудового навчання та формування трудових навичок. Діти читали та вчились красиво і правильно писати. Вихователями у садочку працювали студентки місцевої гімназії, учениці 8-го класу.

У 1911-1912 рр. на новорічні канікули В. В. Бирченко спочатку в Сумській Першій жіночій гімназії, а пізніше – у земській школі організувала виставки дитячого малюнка, нескладного рукоділля, різних речей, випиляних з дерева, дитячої книги й посібників з дошкільного виховання.

Віра Бирченко творчо синтезувала різні педагогічні системи, вона була одним із піонерів дошкільної педагогіки у місті Суми і її можна вважати першим психологом міста. 

В кінці 1912 року В. В. Бирченко взяла участь в роботі 1-го Всеросійського з’їзду з сімейного виховання дітей, де на повний голос обговорювались нові ідеї, де звучала гостра критика старої школи. В. Бирченко видала статтю у педагогічному журналі, в якій узагальнила свій досвід роботи з дітьми на прикладі саме сумського дитсадочка.

Знаходячись у постійному творчому пошуку, нових і передових на той час ідей дошкільного виховання діток, пані Віра Бирченко створила, у підсумку, у невеликих за розміром, провінційних Сумах того часу один з найкращих і передових дитячих закладів у тодішній Російській імперії. 

З цього часу В. В. Бирченко займається не тільки педагогічною справою, а й присвячує себе громадсько- просвітницькій роботі. Узимку 1912 року вона виступала з лекціями «Про виховання у дошкільному віці» та «Про нові методи виховання», а у 1913 році – у Сумському Торгівельно-промисловому товаристві відбулася її публічна лекція «Про експериментальну педагогіку».

Назва «нова школа», яку засновниця дала своєму закладу, засвідчує її прихильність до відповідних педагогічних ідей, зокрема -  педагогіки вільного виховання дітей за системою Марії Монтессорі.

У 1915 році «Нова школа» була створена у м. Суми. «Нова школа» відразу стала привертати до себе увагу не тільки сумчан. Школа була приватною, мала напівпансіон за бажанням учнів та їх батьків, суттєво відрізнялась від інших шкіл та гімназій міста в організації навчально-виховного процесу. Так, у школі було впроваджено спільне навчання дівчаток та хлопчиків , був цікавий режим з перервою на сніданок та обід, замість оцінок за п’ятибальною системою учні одержували характеристики від кожного вчителя, замість звичайного дзвоника у «новій школі» лунав металевий трикутник шумового оркестру. Звертались у школі тільки за ім’ям. 

З Вірою Бирченко працювали талановиті викладачі. Вони мали глибокі знання, щедро дарували їх дітям, а головне – були однодумцями і тому працювали нестандартно і творчо. 

У «Новій школі» активно застосовувався трудовий метод навчання: ліпка та ручна праця були присутніми на різних уроках, що допомагало краще засвоїти нові знання. До розкладу були введені так звані клубні заняття, що ставили за мету виховати особистісні якості дитини, довести, що вони мають значення у суспільному житті.

В «Новій школі» для дітей організовували екскурсії, де розповідали історію м. Суми.

У 1917 році з ініціативи працівників профспілки освіти Кооперативного товариства «Нової школи» В. В. Бирченко створила у навчальному закладі перший у Сумах літній дитячий майданчик для оздоровлення сумських дітей. В його діяльності використовувався досвід С. Т. Шацького, з яким Віра Василівна була знайома особисто.