Федоренко Павло Костянтинович

Федоренко Павло Костянтинович (30 жовтня 1880 – 05 лютого 1962) –  український історик, краєзнавець, археограф і архівіст. Співробітник Полтавської Губернської Архівної Комісії, у 1920–1930-х pp. науковий співробітник Історичної Секції ВУАН і керівник Чернігівського історичного архіву. Дослідник економічної історії Гетьманщини 17–18 ст. Жертва сталінського терору.

Народився у містечку Ямполі Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині с. Ямпіль Шосткінського району Сумської області). Батько його хоча й належав до міщанського роду, але усе життя займався рільництвом. 

Середню освіту Павло Федоренко здобув у нижчій сільськогосподарській чоловічій школі на хуторі Воздвиженському поблизу Ямполя. 

У 1898 році після закінчення школи П. Федоренко вступив до релігійно-соціального об'єднання Хрестовоздвиженське Трудове Братство, яке створив філософ, педагог і письменник М. М. Неплюєв. 

Витримавши іспит на звання вчителя у Глухівській гімназії, Павло Федоренко почав працювати викладачем-вихователем у школах Трудового Братства.

Після виходу з братства, упродовж 1900–1908 років учителював на Волині. Саме у той час у молодого вчителя прокинувся інтерес до історичного минулого. 

Невдовзі він екстерном склав екзамени за курс чоловічої гімназії в Острозі й у 1909 році вступив на юридичний факультет Київського університету (нині Київський національний університет імені Т. Шевченка), а потім таки перевівся на історико-філологічний факультет, який закінчив у 1915 році. 

Після закінчення університету П. Федоренко відслужив рік писарем у запасному батальйоні і з 1916 по 1921 роки викладав вітчизняну історію у щойно створеному Чернігівському учительському інституті (нині Національний університет "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка).

Разом з відомими громадськими діячами і краєзнавцями П. Дорошенком і А. Верзиловим Павло Федоренко брав участь у заснуванні Чернігівського народного університету, в якому викладав до 1921 року.

Після російсько-більшовицької окупації України П. Федоренко продовжував викладацьку діяльність у Чернігівському учительському інституті, очолював деканат, завідував кафедрою історії, за сумісництвом працював у архівних установах міста. 

Далі діяльність Павла Костянтиновича була пов’язана з науковою роботою в Чернігівському історичному архіві та на посаді наукового співробітника Науково-дослідної кафедри історії України. 

Значну роботу він проводив у Чернігівському науковому товаристві, яке відіграло важливу роль у розгортанні історико-краєзнавчого руху в регіоні. Засноване 1920 року як філія Київського Українського наукового товариства, воно з 1925-го року діяло під егідою Всеукраїнської Академії наук. П. Федоренко очолював історико-філологічну (згодом історико-краєзнавчу) секцію, члени якої брали участь у археологічних розкопках, етнографічних дослідженнях, студіювали історію краю. П. Федоренко входив до ініціативної групи, яка заснувала у 1924 році Чернігівський інститут краєзнавства, що мав координувати краєзнавчі дослідження в регіоні. 

Разом з тим П. Федоренко наполегливо досліджував історію Лівобережної України – Гетьманщини другої половини XVII—XVIII ст. Йому належить пріоритет у вивченні металургійної промисловості тієї доби – так званої «рудницької справи», зосередженої в межах Чернігово-Сіверщини. Одним з перших він приступив до вивчення монастирського господарства, яке посідало неабияке місце в економічних структурах старої України. Приваблювала П. Федоренка і богата історико-культурна спадщина краю. Він оприлюднив цікаві документи про відомі архітектурні пам'ятки міста – Спасівський собор та будинок І. Мазепи. 

Чимало зусиль доклав учений для вивчення регіональної історіографії. Цій проблемі він присвятив студію «О. М. Лазаревський і культурні цінності Чернігівщини», а також «Нариси з історії вивчення Чернігівщини». У 1931 році АН України видала за редакцією П. Федоренка «Опис Новгород-Сіверського намісництва 1781 року».

Однак доля готувала вченому важкі випробування. На країну насувалася кривава хмара сталінських репресій. Навесні 1929 року розпочалися арешти представників наукової та творчої інтелігенції, звинувачених у належності до міфічної «Спілки визволення України». 21 жовтня 1930 року було заарештовано і П. Федоренка, але через відсутність доказів «контрреволюційної діяльності» через місяць його було звільнено з-під варти. Викладання у вузі довелося «за власним бажанням» залишити і зосередитись на роботі в архіві та Чернігівському науковому товаристві, яке, у свою чергу, вмирало на очах, знекровлене комуністичними репресіями. 

20 серпня 1934 року П. Федоренка заарештували вдруге, проте, у жовтні знову звільнили, оскільки звинувачення виглядало вкрай непереконливо. 

До архіву він вже не повернувся і упродовж 1934-1938 років працював у канцелярії Чернігівської міської ради. 

14 жовтня 1938 року відбувся третій арешт. Цього разу слідство тривало цілий рік. Згідно з вироком Особливої комісії НКВД Павло Федоренко був засуджений до 5-ти років заслання. Покарання відбував у м. Казалинськ (нині місто в Казахстані). У 1943-1945 рр. викладав у Казалинському педагогічному училищі. Повернутись в Україну зміг тільки після закінчення Другої світової війни, у вересні 1945 року.

Упродавж 1945-1946 рр. П. Федоренко викладав математику у Конотопському вчительському інституті, а потім перебрався до Києва.

З 1946 по 1948 рр. – Федоренко старший науковий співробітник історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра». Тут він нарешті дістав змогу поновити свої наукові дослідження. 

Згодом, протягом 1948-1954 рр., П. Федоренко мешкав у м. Корсунь-Шевченківський і працював завідувачем відділу і заступником директора Музею історії Корсунь-Шевченківської битви. 

За хрущовської «відлиги» Павло Федоренко оскаржив винесений йому у 1938 році вирок і був цілковито реабілітований 16 травня 1959 року.

Останні роки жив у Києві. 

До свого 80-річчя вчений одержав найкращий подарунок – власну книгу «Рудни Левобережной Украины в XVII—XVIII вв.», що була опублікована московським видавництвом АН СРСР 1960-го року. 

П. К. Федоренко помер 5 лютого 1962 року.

Ще у студентські роки Павло Федоренко розпочав серйозні наукові дослідження з історії Лівобережної України другої половини XVII–XVIII ст., він брав участь у роботі історико-етнографічного гуртка, яким керував професор М. Довнар-Запольський. 

Першою пробою пера П. Федоренка-історика стало дослідження «Могильник с. Городка Ровенского уезда Волынской губернии», що побачило світ на сторінках «Трудов. Общества исследователей Волыни». 

1915-го року у «Трудах Полтавской архивной комиссии» було опубліковано велику працю П. Федоренка «Воронковская сотня Переяславского полка по Румянцевской описи 1765-1769 гг.». Вона засвідчила неабияку працездатність і дослідницький хист історика, який сформувався у річищі так званої лівобережної школи в українській історіографії.

В українській історіографії Павло Костянтинович належав до наукової школи О. Лазаревського. Він досліджував соціально-економічну історію Лівобережної України ХVІІ-ХVІІІ ст. та історію Чернігівщини.

 Павло Федоренко видав такі праці: «Воронковская сотня Переяславского полка по Румянцевской описи 1765–1769 гг.» (1915), «О. М. Лазаревський та культурні цінності Чернігівщини» (1927), «З історії монастирського господарства на Лівобережжі 17–18 ст.» (1927), «Завдання вивчення монастирського господарства (робочий план і огляд архівного матеріалу)» (1929), «Рудни Левобережной Украины в 17–18 ст.» (1960) та ін. 

За редакцією Федоренка видано "Опис Новгород-Сіверського намісництва 1779–1781 pp." (1931) і "Документы по истории металлургии Левобережной Украины" (1957).