Федоренко Павло Костянтинович
Федоренко Павло Костянтинович (30 жовтня 1880 – 05 лютого 1962) – український історик, краєзнавець, археограф і архівіст. Співробітник Полтавської Губернської Архівної Комісії, у 1920–1930-х pp. науковий співробітник Історичної Секції ВУАН і керівник Чернігівського історичного архіву. Дослідник економічної історії Гетьманщини 17–18 ст. Жертва сталінського терору.
Життєпис
Народився у містечку Ямполі Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині с. Ямпіль Шосткінського району Сумської області). Батько його хоча й належав до міщанського роду, але усе життя займався хліборобством.
Середню освіту здобув у нижчій сільськогосподарській школі на хуторі Воздвиженському поблизу Ямполя, яку заснував відомий громадський діяч, філософ, педагог і письменник М. М. Неплюєв. У 1898 році після її закінчення Павло Федоренко витримав іспит на звання вчителя початкової школи Павло Федоренко та почав працювати викладачем-вихователем у школах Хрестовоздвиженського Трудового Братства.
Упродовж 1900-1908 рр. учителював у селах Волині. Саме тоді у молодого вчителя прокинувся інтерес до історичного минулого та археологічних старожитностей.
Невдовзі він екстерном склав екзамени за курс чоловічої гімназії в Острозі й у 1909 році вступив на юридичний факультет Київського університету Св. Володимира (нині Київський національний університет імені Т. Шевченка), а потім перевівся на історико-філологічний факультет, який закінчив у 1915 році.
Після закінчення університету П. Федоренко мав усі підстави розраховувати на те, щоб залишитися в ньому для подальшої науково-педагогічної діяльності. Проте йому довелось відслужити рік писарем у запасному батальйоні, аж доки Павла Федоренка не було демобілізовано з армії за станом здоров’я.
У 1916 році він перебрався у Чернігів, де влаштувався до щойно створеного Чернігівського учительського інституту (нині Національний університет "Чернігівський колегіум" імені Т. Г. Шевченка). Після Лютневої революції 1917 року Павло Федоренко почав викладати в інституті курс вітчизняної історії.
Разом з відомими громадськими діячами і краєзнавцями П. Дорошенком та А. Верзиловим П. Федоренко був серед фундаторів Чернігівського народного університету, який почав працювати у жовтні 1917 року. Розгорнуту програму його діяльності П. Федоренко виклав у листопаді 1917 року у великій статті «Черниговский народный университет». Цей культурно-освітній осередок діяв на громадських засадах до 1921 року і залишив помітний слід у культурному житті Чернігова. П. Федоренко входив до складу президії Ради народного університету і читав лекції з вітчизняної історії, курс якої охоплював найважливіші проблеми історії Росії та України.
Після російсько-більшовицької окупації України П. Федоренко продовжував викладацьку діяльність у Чернігівському учительському інституті, очолював деканат, завідував кафедрою історії.
Протягом 1923-1934 рр. П. Федоренко за сумісництвом обіймав посади вченого архівіста, директора, завідувача сектора Чернігівського губернського, а потім краєвого історичного архіву. Перу П. Федоренка належали стислий, але грунтовний огляд фондів, що зберігалися у архіві, а також низка публікацій з теоретичних і прикладних проблем архівознавства, вміщених на сторінках журналів «Архівна справа» і «Архів Радянської України». П. Федоренко доклав чимало зусиль для організації на базі архіву студентського історико-архівного гуртка, діяльність якого протягом 1922-1924 рр. здобула широкий розголос і схвалення далеко за межами Чернігівщини.
У 1928-1929 рр. П. Федоренко керував роботою історико-архівного семінару, учасники якого досліджували соціально-економічну історію краю ХVII-XVIII ст.
Далі діяльність Павла Костянтиновича була пов’язана з науковою роботою в Чернігівському історичному архіві та на посаді наукового співробітника Науково-дослідної кафедри історії України.
Значну роботу він проводив у Чернігівському науковому товаристві, яке відіграло важливу роль у розгортанні історико-краєзнавчого руху в регіоні. Засноване 1920 року як філія Київського Українського наукового товариства, воно з 1925-го року діяло під егідою Всеукраїнської Академії наук. П. Федоренко очолював історико-філологічну (згодом історико-краєзнавчу) секцію, члени якої брали участь у археологічних розкопках, етнографічних дослідженнях, студіювали історію краю. Федоренко входив до ініціативної групи, яка заснувала у 1924 році Чернігівський інститут краєзнавства, що мав координувати краєзнавчі дослідження в регіоні.
Павло Федоренко наполегливо досліджував соціально-економічну історію Лівобережної України другої половини ХVII-XVIII ст. Цікаві теоретичні міркування з цього приводу містить його стаття «З спірних питань економіки України». П. Федоренка приваблювала й багата історико-культурна спадщина краю. У статті «З історії старого Чернігова» він запровадив у науковий обіг унікальні матеріали про відомі архітектурні пам’ятки міста – Спаський собор ХІ ст. і будинок Я. Лизогуба кінця ХVII ст. П. Федоренку поталанило розшукати цікаві документи про перебування у Чернігові в 1883 році театральної трупи М. Кропивницького, спектаклі якої справили значний вплив на громадськість і викликали занепокоєння місцевої влади.
Як член Археографічної комісії Всеукраїнської Академії наук він також готував до друку «Топографічний опис Чернігівського намісництва», збірник документів про старі українські рудні, а за дорученням Археографічної комісії Центрального архівного управління УРСР – «Матеріали до економічної історії України XVII-XVIII ст. з монастирських архівів» та «Огляд архівних фондів монастирів України». На жаль, реалізувати ці проекти П. Федоренку не судилося, а деякі його студії так і залишились у рукописах.
Разом з тим П. Федоренко наполегливо досліджував історію Лівобережної України – Гетьманщини другої половини XVII—XVIII ст. Йому належить пріоритет у вивченні металургійної промисловості тієї доби – так званої «рудницької справи», зосередженої в межах Чернігово-Сіверщини. Одним з перших він приступив до вивчення монастирського господарства, яке посідало неабияке місце в економічних структурах старої України. Приваблювала П. Федоренка і богата історико-культурна спадщина краю. Він оприлюднив цікаві документи про відомі архітектурні пам'ятки міста – Спасівський собор та будинок І. Мазепи.
Навесні 1929 року розпочалися арешти представників наукової та творчої інтелігенції, звинувачених у належності до міфічної «Спілки визволення України». 21 жовтня 1930 року було заарештовано і П. Федоренка, але через відсутність доказів «контрреволюційної діяльності» через місяць його було звільнено з-під варти. Викладання у вузі довелося «за власним бажанням» залишити і зосередитись на роботі в архіві та Чернігівському науковому товаристві, яке, у свою чергу, вмирало на очах, знекровлене комуністичними репресіями.
20 серпня 1934 року П. Федоренка заарештували вдруге, проте, у жовтні знову звільнили, оскільки звинувачення виглядало вкрай непереконливо.
До архіву він вже не повернувся і упродовж 1934-1938 років працював у канцелярії Чернігівської міської ради.
14 жовтня 1938 року відбувся третій арешт. Цього разу слідство тривало цілий рік. Згідно з вироком Особливої комісії НКВД Павло Федоренко був засуджений до 5-ти років заслання. Покарання відбував у м. Казалинськ (нині місто в Казахстані). Під час 2-ї світової війни вченого було прийнято на роботу в Казалинське педагогічне училище, де він викладав математику аж до осені 1945 року.
У вересні 1945 року П. Федоренко повернувся в Україну і протягом року читав курс елементарної математики у Конотопському вчительському інституті. Потім переїхав до Києва і у серпні 1946 року влаштувався на посаду старшого наукового співробітника історико-культурного заповідника «Києво-Печерська Лавра». Тут П. Федоренко нарешті дістав змогу працювати за фахом і відновити наукові дослідження. 1948 року.
Згодом, протягом 1948-1954 рр., П. Федоренко мешкав у м. Корсунь-Шевченківський і працював завідувачем відділу і заступником директора Музею історії Корсунь-Шевченківської битви.
За хрущовської «відлиги» Павло Федоренко оскаржив винесений йому у 1938 році вирок і був цілковито реабілітований 16 травня 1959 року.
Останні роки жив у Києві.
До свого 80-річчя вчений одержав найкращий подарунок – власну книгу «Рудни Левобережной Украины в XVII—XVIII вв.», що була опублікована московським видавництвом АН СРСР 1960-го року.
Павло Костянтинович Федоренко помер 5 лютого 1962 року.
Педагогічна діяльність
У студентські роки П. Федоренко розпочав серйозні дослідження з історії Лівобережної України другої половини ХVII-XVIII ст., брав участь у роботі історико-етнографічного гуртка, яким керував професор М. Довнар-Запольський. Разом з В. Козловською, К. Шероцьким, П. Клименком, Й. Гермайзе, Є. Онацьким, які невдовзі голосно заявили про себе в царині українознавства, П. Федоренко входив до складу об’єднання молодих істориків та юристів «Молода Академія».
У 1915 році він дебютував на сторінках досить поважних наукових видань: у «Трудах Общества исследователей Волыни» побачила світ його розвідка «Могильник с. Городка Ровенского уезда Волынской губернии», а в «Трудах Полтавской губернской архивной комиссии» – грунтовна праця «Воронковская сотня Переяславского полка по Румянцевской описи 1765-1769 гг.». Вона засвідчила неабияку працездатність і дослідницький хист історика, який сформувався у річищі так званої лівобережної школи в українській історіографії. До проблем археології П. Федоренко надалі більше не повертався, а от історія Гетьманщини стала одним з головних напрямків його наукових студій.
В українській історіографії Павло Костянтинович належав до наукової школи О. Лазаревського. Він досліджував соціально-економічну історію Лівобережної України ХVІІ-ХVІІІ ст. та історію Чернігівщини.
Вчений одним з перших у пожовтневі часи приступив до вивчення історії монастирського господарства, яке відіграло неабияку роль в економічому житті старої України. Цій проблемі П. Федоренко присвятив праці «З історії монастирського господарства на Лівобережжі ХVII-XVIII ст. Господарство Глухівського Петропавлівського монастиря» (1927), «Завдання вивчення монастирського господарства (робочий план і огляд архівного матеріалу)» (1929) та ін. П. Федоренку належить пріоритет у дослідженні історії залізорудної промисловості Лівобережної України. Вже наприкінці 20-х рр. він написав монографію «Рудни Левобережной Украины в ХVII-XVIII ст.», яку вдалося видати лише у 1960 році.
Чимало зусиль доклав П. Федоренко для вивчення регіональної історіографії. Цій проблемі він присвятив дослідження «О. М. Лазаревський та культурні цінності Чернігівщини» (1927), а також «Нариси з історії вивчення Чернігівщини». За редакцією і з грунтовною передмовою П. Федоренка Академія наук України видала «Опис Новгород-Сіверського намісництва 1779–1781 pp.» (1931).
За редакцією Федоренка у видавництві Академії наук СРСР побачила світ підготовлена ним разом з Д. Красицьким книга «Усыпальница Юрия Долгорукого» (1948), згодом видано «Документы по истории металлургии Левобережной Украины» (1957).
Протягом другої половини 90-х рр. у науковій періодиці Чернігова і Києва було оприлюднено неопубліковані студії П. Федоренка «Декабристи на Чернігівщині після амністії», «Архіви Чернігівського шляхетства», «Архів Милорадовичів».
2001 року за сприяння Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського у Києві побачила світ автобіографічна повість Павла Федоренка «Срібні нитки», присвячена Воздвиженському трудовому братству та його фундатору М. Неплюєву.

Федоренко Павло Костянтинович
Народження
30.10.1880
Місце народження
м. Ямпіль, Глухівський повіт, Чернігівська губернія (нині Сумська область)
Смерть
05.02.1962 (82 роки)
Місце смерті
м. Київ
Alma mater
Київський університет
Напрями діяльності
історик, краєзнавець, археограф, архівіст