Грінченко Марія Миколаївна

          Грінченко Марія Миколаївна (1 червня 1863 – 15 липня 1928) – українська педагогиня, просвітниця, письменниця, перекладачка, фольклористка, редакторка, бібліографка та громадська діячка. Дружина і соратниця Бориса Грінченка, мати Анастасії Грінченко.

Народилася у місті Богодухів Харківської області у купецькій сім’ї. 

У 1881 році Марія закінчила Богодухівську жіночу прогімназію (нині Богодухівський ліцей №3) та розпочала працювати у місцевій народній школі.

1883 року Марія Миколаївна перебувала в місті Зміїв на літніх педагогічних курсах (популярна тоді форма підвищення кваліфікації), де познайомилася з Борисом Грінченко.

Впродовж 1884-1885 рр. Марія Грінченко вчителювала у селі Нижня Сироватка Харківської губернії (нині - Сумська область). 

Саме у селі Нижня Сироватка 10 лютого 1884 року в приміщенні школи повінчалися 21-річні вчителі Борис Грінченко та Марія Гладиліна (Грінченко). 25 грудня 1884 року у Нижній Сироватці на Сумщині народилася донька подружжя - Анастасія Борисівна Грінченко, письменниця, перекладачка.

Педагогічна діяльність Марії Грінченко на Сумщині обмежувалась тим, що вона допомагала чоловікові перевіряти учнівські зошити та працювала з неслухняними учнями.

          30 вересня 1885 року Марія грінченко разом із сім'єю виїхала з Нижньої Сироватки і перебралася на Херсонщину, де Б. Грінченко півтора року працював статистиком губернського земства, збираючи по селах різноманітні відомості з народного життя. У цьому йому допомагала М. Грінченко.

У період 1887–1893 рр. М. Грінченко працювала в однокласній земській школі в селі Олексіївка Катеринославської губернії (нині Перевальський район Луганської області). 

У 1894 році родина Грінченків переїхала до Чернігова, де Марія Миколаївна вела активну культурно-громадську роботу. Вона вступила до нелегальної Чернігівської української громади, яка боролася за українську мову та українську школу. У Чернігові Борис і Марія Грінченки деякий час працювали в музеї старожитностей, створеному на основі приватної колекції мецената Василя Тарновського. 

1901 року Марія Миколаївна з родиною переїхала до Києва. Тут вона продовжила свою педагогічну та просвітницьку діяльність як член київської «Просвіти» й активний учасник просвітницько-педагогічного руху. 

Після смерті чоловіка, упродовж 1910–1918 рр. Марія Грінченко керувала видавництвом імені Бориса Грінченка.

З 1919 до 1920 року просвітниця співпрацювала з Державним видавництвом України, яке випускало дитячий журнал рідною мовою «Весняні хвилі», брала участь у створенні «Шкільної бібліотеки». 

У 1920-х рр. Марія Грінченко працювала в бібліотеці Всеукраїнської академії наук (ВУАН).

Останні роки свого життя Марія Миколаївна присвятила популяризації творів чоловіка, збереженню пам’яті про нього.

Померла М. М. Грінченко 15 липня 1928 року у м. Київ.

За освітою Марія Грінченко була вчителькою та працювала в сільській школі, але після одруження з відомим письменником і педагогом Борисом Грінченком розпочала просвітницьку діяльність. 

Подружжя було закохане в українську національну ідею. Разом вони викладали українську мову школярам, поширювали українське слово серед населення, писали підручники, збирали та систематизували фольклорну спадщину. Сім’я Грінченків внесла неоціненний вклад у розвиток української національної ідей, незважаючи на те, що в той час усе українське було під забороною. Їх часто переслідували, арештовували та допитували.

Літературну діяльність письменниця розпочала у 1884 році. Її вірші друкувалися в періодичних виданнях «Зоря», «Дзвінок», «Правда». До оригінальних творів Марії Грінченко належать оповідання «Орлеанська дівчина Жанна Д’Арк», «Під землею: Оповідання про шахти», «Мудрий учитель: Оповідання про Сократа», «Чередник і дівчина» та багато інших. Окрім того їй належали цікаві розвідки: «Гетьман Петро Сагайдачний», «Про одружіння на Вкраїні в давнішні часи», «Як визволилися Північні Американські Штати, «Який був лад в Афинській державі», «Про виборче право», «Про державний лад у всяких народів» тощо.

Політичні реалії та погляди обивателів змушували Марію Миколаївну приховувати діяльність на ниві української освітянської літератури за псевдонімами та криптонімами. У неї їх було кілька – М. Чайченко, М. Доленко та ін., але в історії письменства вона найбільш знана як Марія Загірня. 

Разом з чоловіком вони від руки переписували твори українських письменників, перекладали книжки зарубіжних авторів, упорядковувати збірки, розширюючи таким чином бібліотеку, якою користувались учні та дорослі. 

М. М. Грінченко була також співавторкою перших українських підручників: «Рідне слово. Українська читанка», «Наша рідна мова. Читанка перша» та «Наша рідна мова. Читанка друга».

Марія Миколаївна була відомою і як перекладачка. Зокрема, серед її талановитих перекладів: «Нора» Г. Ібсена, «Казки Андерсенові: у 2 кн.», «Дядькова Томова хата» Г. Бічер-Стоу та ін. Вона – авторка бібліографічних праць про О. Марковича, Л. Глібова (спільно з Б. Грінченком), спогадів про І. Нечуя-Левицького, І. Франка, В. Самійленка, Дж. Стефенсона та інших відомих літераторів.

        За часів УНР Марія Грінченко була членом Всеукраїнського національного конгресу – законодавчого органу Української народної республіки. Співпрацювала з Товариством «Просвіта», що відстоювало право української мови на існування, збереження української культури та українську освіту. 

Роботу над найголовнішою працею Бориса Грінченка – словником "Словарь української мови" у чотирьох томах автор вів разом з дружиною, аналізуючи вже зібране попередниками, збираючи понад два роки нові матеріали з творів художньої літератури, публіцистики, фольклорних джерел. Також вони зібрали велику кількість власного матеріалу (діалектні та фольклорні записи). Фактично подружжя Грінченків за декілька років зробило те, що багато попередників не змогли зробити протягом майже 50 років. Словник мав великий вплив на усталення української літературної мови й літературного правопису. Він налічував майже 70 000 слів. 

Марія Миколаївна планувала зробити окрему бібліотеку, знайшла приміщення, але зараз бібліотека Грінченка переважно зберігається у фондах бібліотеки імені В. І. Вернадського.