Гринько Григорій Федорович

Гринько Григорій Федорович (30 листопада 1890 – 15 березня 1938) — український державний і політичний діяч, один із провідних діячів українського націонал-комуністичного руху, представник Української партії соціалістів-революціонерів та Української комуністичної партії (боротьбистів), організатор і теоретик системи народної освіти в Українській СРР, нарком освіти та нарком фінансів, реформатор економіки.

Народився в селі Штепівка Лебединського повіту Харківської губернії (нині Сумська область). Походив із родини службовця. 

У 1900 році Григорій закінчив Лебединську початкову школу, а згодом отримував освіту у 2-ій Харківській гімназії.

Упродовж 1909–1912 рр. навчався у Московському університеті на історико-філологічному факультеті, а з 1912 року - у Харківському університеті.

У 1913 році за участь у студентському революційному русі Г. Гринько був виключений з Харківського університету та висланий з міста.

З 1914 до 1917 року, під час Першої світової війни, він служив у лавах Російської імператорської армії.

1917 року Григорій Федорович повернувся в Україну, де став одним із засновників і провідних діячів Української партії лівих соціалістів-революціонерів — боротьбистів. Обіймав посаду голови Урядового бюро УСРР. Водночас він займався педагогічною діяльністю, викладаючи у Харківській єврейській суспільній гімназії.

Після саморозпуску партії боротьбистів та її входження до складу КП(б)У Григорій Гринько обійняв посаду народного комісара освіти УСРР, яку він займав у 1920–1922 роках.

Протягом 1923–1925 рр. він очолював Держплан УСРР та обіймав посаду заступника Голови Ради Народних Комісарів УСРР.З 1925 року Григорій Федорович був переведений до Москви, де працював заступником голови Держплану СРСР (1926–1929) і брав участь у розробці Першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР.

У 1930–1937 рр. він призначений Народним комісаром фінансів СРСР. На цій посаді керував проведенням кредитної та податкової реформ, зміцненням грошового обігу та формуванням фінансової системи під час індустріалізації.

13 серпня 1937 року державний діяч був заарештований під час Великого терору та залучений як обвинувачений до третього Московського відкритого процесу у справі «Правотроцькістського антирадянського блоку». 

13 березня 1938 року Г. Ф. Гринько був засуджений до вищої міри покарання і розстріляний 15 березня 1938 року на полігоні Комунарка (Московська область).

          15 липня 1959 року Військова колегія Верховного Суду СРСР посмертно реабілітувала Григорія Гринька за відсутністю складу злочину.

Г. Ф. Гринько належить до діячів складного й суперечливого періоду української історії першої третини ХХ століття.

 Особливо вагомою сторінкою його діяльності стала робота у сфері освіти України. Перебуваючи на посаді народного комісара освіти, він був одним із організаторів масштабної перебудови системи народної освіти в радянській Україні. Григорій Федорович розробляв і впроваджував концептуальні засади розвитку української освіти, прагнучи врахувати національні особливості та соціально-культурні потреби республіки. Його освітня політика певною мірою відрізнялася від підходів, що формувалися в ті часи.

Запроваджувана система передбачала створення єдиної системи соціального виховання дітей і молоді, а також розбудову професійної освіти. Важливою особливістю української моделі було прагнення поєднати загальну освіту з професійною підготовкою. Основна ідея полягала в ліквідації традиційних університетів і заміні їх вузькоспеціалізованими інститутами (технічними, медичними, педагогічними), а також технікумами та профшколами для швидкої підготовки кадрів. 

Гринько також приділяв значну увагу українській культурно-національній специфіці. Очолюваний ним Народний комісаріат освіти УСРР у цей період був однією з ключових державних інституцій, що забезпечували реалізацію політики українізації в освітній і культурній сферах. За його керівництва розширювалася мережа україномовних навчальних закладів, збільшувалося видання підручників та навчальної літератури українською мовою, а також активніше залучалися представники української інтелігенції до освітньої та культурно-просвітницької роботи. Це сприяло утвердженню української мови й культури в системі освіти та розвитку національного культурного середовища УСРР.Його наукові та публіцистичні праці становлять цінне джерело для дослідження процесів становлення радянської системи освіти в Україні та освітньої політики 1920-х років. Основні погляди автора на розвиток освіти, просвітницьку діяльність і практичні завдання радянського будівництва у сфері народної освіти висвітлено, зокрема, у працях «Чергові завдання радянського будівництва в галузі освіти» (1920), «Нариси радянської просвітницької політики» (1923) та інших публікаціях і матеріалах.

Подальша діяльність Григорія Федоровича була тісно пов’язана із радянською системою державного та економічного управління. Він послідовно працював у вищих органах влади, опікуючись питаннями державного планування, сільського господарства та фінансів.

Як один із лідерів партії боротьбистів – Української партії соціалістів-революціонерів-комуністів – Гринько відстоював ідею самостійної радянської України та прагнув зберегти певну економічну й політичну автономію УСРР у межах радянської системи.

Його значний внесок пов’язаний із розвитком макроекономічного планування на загальносоюзному рівні. Він був одним із організаторів і методологів системи державного планування та наполягав на тому, що господарські плани мають ґрунтуватися на наукових розрахунках і чітких балансах між окремими галузями народного господарства, сировинними ресурсами та фінансовими можливостями держави.

Григорій Федорович став автором праці «П’ятирічний план великих робіт», яка була одним із програмних обґрунтувань першої п’ятирічки та призначалася для радянської і зарубіжної аудиторії. У своїх працях він обстоював необхідність прискореного розвитку важкої промисловості, машинобудування та енергетики, вважаючи форсовану індустріалізацію необхідною умовою подолання техніко-економічної відсталості СРСР.

Завдяки участі в розробленні та обґрунтуванні першого п’ятирічного плану Гринько здобув авторитет одного з помітних економістів-практиків радянської держави. На посаді народного комісара фінансів СРСР він продовжив реалізацію курсу на форсовану індустріалізацію, спрямовуючи фінансову, податкову та кредитно-банківську систему на забезпечення потреб централізованої планової економіки.