Гризун Анатолій Пилипович

      Гризун Анатолій Пилипович (28 травня 1948 – 21 травня 2018) – поет, драматург, публіцист, критик, літературознавець, журналіст, перекладач, громадський діяч. Член Національної спілки письменників України. Кандидат філологічних наук, доцент. Лауреат Літературного конкурсу ім. В. Мисика (1995).

Народився у с. Курилівка Конотопського району Сумської області, в родині репресованих селян. Закінчив школу у с. Карабутові. По закінченні середньої школи працював у районній газеті Липової Долини, за рекомендацією байкаря і педагога Павла Ключини.

У 1960-х та 1970-х роках входив у коло «неблагонадійної» сумської інтелігенції, лідери якого були в постійній розробці обласних органів КДБ СРСР. Брав активну участь у демократичних процесах кінця 1990-х. Був серед фундаторів обласних осередків: товариства "Просвіта", Народного Руху України, Педагогічного товариства ім. Г. Ващенка, Конгресу української інтелігенції. Співпрацював із популярним тижневиком краєзнавства «Панорама Сумщини», зокрема із його співредактором Генадієм Петровим. 

У 1972 році закінчив факультет української філології Сумського державного педагогічного інституту. У 1986 році - аспірантуру Київського педагогічного інституту та докторантуру Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Деякий час працював редактором на Сумській телестудії (1972-1980), потім викладачем у Сумському педагогічному інституті (надалі – університеті). З 1991 року – доцент кафедри української літератури. 

Своє життя Анатолій Пилипович поклав на те, щоб всюди звучало рідне слово, -  вільно, природно, особливо в студентській аудиторії. Письменник-педагог не раз підкреслював, що українська школа покликана виховувати молоду людину відданою національній ідеї, формувати у неї патріотичний дух, високоморальні якості, готувати до самостійного громадянського життя.

Зупинилося серце поета, журналіста, викладача Анатолія Пилиповича Гризуна 21 травня 2018 року. Похований у м. Суми.

Працюючи викладачем у Сумському державному педагогічному інституті/університеті імені А. С. Макаренка, Анатолій Пилипович пройшов шлях від асистента до старшого викладача, а потім доцента кафедри української літератури. 

На посаді викладача читав курси для студентів з історії української літератури, теорії літератури, досліджував проблеми розвитку української та світової поезії. Вивчав та розбирав філософські мотиви у поезіях М. Рильського, М. Бажана, А. Малишка, Б. Олійника, І. Драча, В. Симоненка та ін., особливу увагу акцентував на темах «людина і природа», яку вважав надзвичайно важливою в темі «людина і суспільство», а також поетику творчості Є. Гуцала, Б. Олійника, П. Мовчана, Л. Костенко, В. Затуливітра, В. Терена та ін. 

Ідеї та свої творчі наробки опрацьовував разом із студентами. Вперше в літературознавстві аналізував філософську лірику як поезію «концептуальної думки», як втілення філософських мотивів та їх реалізацію в художній формі (поеми, вірші, балади). Ці дослідження увійшли в праці «Філософські мотиви сучасної української поезії в процесі викладання літератури в середній школі» (1982), «Всеоб`ємність думки і новизна образів. До питання філософічності сучасної української поезії» (1983), «Образно-стильові новації у філософській ліриці М. Бажана останніх років» (1983), «Філософічність – провідна риса новаторства І. Драча» (1985), «Про художню реалізацію проблеми часу в поезії» (1986). Свої новаторські ідеї Анатолій Пилипович активно впроваджував у свої лекції.

          Його доробки видані не лише в Україні, а й в Англії, Білорусі, Болгарії, Вірменії, Голландії, Киргизії, Литві, Німеччині, Польщі, Росії, США.

          Заслуговують на повагу фундаментальні роботи-монографії А. Гризуна, присвячені дослідженню філософської лірики («Поезія концептуальної думки» (2007) та сугестивної – «Поезія багатозначних підтекстів» (2011). Глибоко і всебічно висвітлював у своїх роботах та на заняттях зі студентами питання рідної мови, історії, звичаїв, обрядів, як основних засобів етнопедагогіки. Усе це пронизувала творчість письменників, що впливало на виховання майбутнього вчителя. А. Гризун вважав, що засоби культури і народної педагогіки втілюють у собі національну свідомість, відроджують історичну пам'ять, духовність, вони є основою формування особистості вчителя.

Перші вірші А. Гризун почав друкувати у шкільному віці на сторінках міськрайонної газети «Радянський прапор» та обласної «Ленінська правда», республіканської газети «Зірка» та журналу «Піонерія». У середині 60-х рр.був учасником семінарів молодих літераторів у Сумах, Харкові, Києві. Виступав на радіо.

Автор поетичних збірок: «Десниця» (1972), «Розкрилля» (1976), «Високосний рік» (1983), «Віче» (1989), «Космос» (1994), «Новотвори» (1998), «Третє тисячоліття» (2003), «Озимина» (2005), «Поезія концептуальної думки» (2007), «Золоті асонанси» (2008), «Скоропис миг», Джинсове небо» (2016), «Метагалактика» (2018); п’єси-трагедії «Був Маяковським...» (1993, 1998); перекладів, вміщених в антології фризької поезії «Над озерами білі вітрила» (1997, співавтор), поетичних творів абхазької, азербайджанської, башкирської, білоруської, болгарської, вірменської, казахської, німецької латиської, литовської, польської літератур у збірниках та періодиці; науково-критичних матеріалів з питань розвитку художньої літератури, проблем національного відродження, розвитку української мови. Перекладач та упорядник хрестоматії російської поезії 19-20 ст. «Північне сяйво» (2001). 

У творчості А. Гризуна значне місце посідала тема поета і поезії; головний герой – творча людина, яка осмислює навколишній світ із громадянських позицій. Окремі вірші Анатолія Гризуна перекладено російською, болгарською, киргизькою та іншими мовами. Автор статей, присвячених поезії.