Короткоручко Василь Павлович

          Короткоручко Василь Павлович (6 березня 1918 – 12 серпня 2005) – видатний український біохімік, доктор біологічних наук, професор. Учасник 2-ї світової війни.

Народився в селі Олексіївка Сумської області.

Середню освіту Василь Короткоручко здобув у Новосічанській школі.

У 1934 році був напрвлений до робітфаку у м. Харків.

1935–1939 рр. – період навчання на хіміко-біологічному факультеті Сумського державного педагогічного інституту (нині університет), який він закінчив із відзнакою.

У 1939 році В. Короткоручко вступив до аспірантури Інституту біохімії НАНУ (нині Інститут біохімії імені О. В. Палладіна НАНУ) та водночас працював лаборантом. 

На жаль улюблена робота і навчання в аспірантурі були перервані призовом до лав Радянської армії під час 2-їої світової війни, на фронтах якої він воював до останнього дня.

Після закінчення війни, 1945 року, Василь Павлович повернувся в Інститут біохімії, де його було поновлено в аспірантурі.

Закінчивши достроково аспірантуру, у 1948 році В. Короткоручко блискуче захистив дисертацію «Особливості вуглеводно-фосфорного обміну в тканинах тварин» та здобув вчений ступінь кандидата біологічних наук.

З вересня того ж року Василь Короткоручко прочав працювати на посаді молодшого наукового працівника в лабораторії тканинних білків Інституту біохімії НАНУ. 

Протягом 1949–1953 рр. виконував обов’язки вченого секретаря Інституту біохімії, плідно поєднуючи їх із науковою роботою.

У 1951 році Василю Павловичу було присвоєне звання старшого наукового співробітника.

В період 1953–1955 рр. –  навчався в докторантурі Інституту біохімії.

1956 року науковець захистив докторську дисертацію «Обмін пуринів в тканинах здорових і хворих на злоякісні пухлини тварин» і здобув вчений ступінь доктора біологічних наук.

У 1963 році В. Криворучко очолив лабораторію біохімії росту, яка у 1966 році перетворилася у відділ біохімії росту Інституту біохімії (В. Короткоручко очолював відділ до 1984 року).

У 1969 році В. П. Короткоручко був затверджений у званні професора.

З 1985 року Василь Короткоручко почав працювати на посаді наукового консультанта у відділу біохімії росту.

1989 року Василь Павлович звільнився з Інституту біохімії у зв'язку з виходом на пенсію.

Василь Павлович Короткоручко нагороджений медалями: «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною», орденом «Знак Пошани» тощо.

Помер вчений 12 липня 2005 року у м. Києві.

Фактично всю свою наукову діяльність В. П. Короткоручко присвятив вирішенню проблеми злоякісного росту. Майже півсторіччя він намагався заглибитись в таємниці малігнізації клітин і навчитися розпізнавати виникнення злоякісної пухлини на ранніх стадіях, коли ще немає клінічних проявів хвороби.

Результати його оригінальних експериментальних досліджень було узагальнено та викладено в монографії «Обмін пуринів в тканинах здорових і хворих на злоякісні пухлини тварин».

Дослідження В. Короткоручка були вирішальними для визначення тематики лабораторії біохімії росту, незмінним керівником якої вчений був довгі роки. Організація відділу з таким науковим профілем диктувалася назрілою необхідністю вивчення біохімічних основ нормального та патологічного росту, зокрема біосинтезу протеїнів та нуклеїнових кислот.

Сьогодні ідеї Василя Павловича, що випереджали час і здавалися фантастичними, ні в кого не викликають сумніву. Ідея спільності процесів нормального та злоякісного росту на рівні біосинтезу протеїнів знайшла своє підтвердження в працях учнів професора, витримала випробування часом і започаткувала науковий напрям – виявлення та вивчення протеїнів – маркерів росту. 

Дослідження, проведені науковцем, були скеровані на практичне використання одержаних результатів і, в першу чергу, на розробку методу ранньої діагностики раку. Такий метод був створений, він одержав назву «осадова реакція на рак (ОРР)». Застосування його давало змогу виявити в сироватці онкохворих протеїн, характерний для раку, або як зараз говорять пухлинний маркер. Метод, що запропонував В.П. Короткоручко, дозволив діагностувати ранні стадії хвороби, слідкувати за перебігом лікування та сигналізував про виникнення мікрометастазів. Це був надзвичайно простий у виконанні, не потребуючий складного устаткування, доступний для кожної клінічної лабораторії і, водночас, дуже ефективний метод, що давав високий процент вірних відповідей (до 80%).

Але для запровадження методу ОРР у практику, Василю Павловичу довелося докласти багато зусиль. Він пройшов всі перепони Міністерства охорони здоров’я СРСР і УРСР, результатом чого стало використання методу. якщо не в усіх, то в багатьох, особливо спеціалізованих, клінічних установах. Мрією В.П. Короткоручка було також створення автоматичного приладу для діагностики злоякісних новоутворень, яким можна було б користуватись як звичайним спектрофотометром. Роботи зі створення такого приладу проводились дуже інтенсивно. Навіть було виготовлено його експериментальний зразок, але на заваді зусиль розробників стали бюрократія і чиновництво; тому створення приладу не було доведено до кінця.

          Під керівництвом вченого розроблено і впроваджено в медичну і ветеринарну практику методи ранньої діагностики злоякісного росту як у людини, так і у тварин: «ОРР», а також фізико-хімічний «Ріст», імунологічний «Парапротеїн», метод визначення тільності великої рогатої худоби. Ці методи підтверджено двома авторськими свідоцтвами (1977 і 1980 рр.), а також трьома методичними рекомендаціями (1971, 1979, 1984 рр.).

Наукова спадщина Василя Павловича Короткоручка нараховує більш ніж 200 публікацій, розроблених для навчання студентів та на допомогу викладачам. Ідеї, викладені в них, знайшли експериментальне підтвердження в працях його учнів, серед яких 23 кандидати, 1 доктор біологічних наук.

Самовіддану наукову працю вчений успішно поєднував з активною громадською діяльністю: він був секретарем парторганізації Інституту біохімії, секретарем парткому і головою Об’єднаного місцевого комітету Академії наук УРСР, членом Президії обкому профспілок, заступником голови Українського товариства фізіологів, біохіміків, фармакологів, членом правління «Українського біохімічного товариства», головою біологічної секції товариства «Знання», керував роботою Ради ветеранів Великої Вітчизняної війни Інституту біохімії, був у складі бюро Відділення біологічних наук АН УРСР.

Крім того, Василь Павлович вперше для вузів України написав програму з імунології та імунохімії і читав курс лекцій за цією програмою студентам біологічного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Особливо він пишався виїзними науковими семінарами, що називалися «Круглий стіл». Це були зустрічі колективу співробітників відділу біохімії росту з колгоспниками.