Линтварьова Наталія Михайлівна

         Линтварьова Наталія Михайлівна (бл.1863 - 17 лютого 1943) – народна вчителька, бібліотекарка, громадська діячка.

Линтварьова Наталія Михайлівна народилася у дворянській сім’ї, козацького походження. Свій родовід дворяни вели від сотника Сумського слобідського полку Андрія Марченка (1700 р .н.). Його син Гнат Андрійович узяв собі прізвище Линтварьов.

Наталія Михайлівна була щирою українською патріоткою – і це в часи валуєвських циркулярів та емського указу про заборону української мови. Захоплювалась творами Карла Маркса, зокрема читала «Капітал».

На той час місцеві дворянки із відомих сімей активно пробували себе в освіті. Представниці міщан, купців та родин священиків, маючи свідоцтво домашньої учительки, займалися педагогічною діяльністю. 

Наталія Михайлівна Линтварьова три роки навчалася на Вищих жіночих курсах в Петербурзі (так званих Бестужевських курсах), що надавали право бути домашньою учителькою. 

Линтварьови були власниками садиби у мальовничому передмісті Сум – с. Лука. Наприкінці XIX – на початкуXX ст. маєток Линтвароьвих був центром культурного життя, де гостювали відомі представники української та російської інтелігенції: А. П. Чехов з родиною, поет О. М. Плещеєв, художники В. Є. Маковський та К. В. Лебедєв, журналіст і видавець О. С. Суворін, літературознавець Н. О. Котляревський, історикиня О. Я. Єфименко, князь Д. О. Хілков та ін.

Протягом багатьох років Наталія Линтварьова мала тісні дружні стосунки, листування з А. П. Чеховим та його родиною. Геніальний письменник писав Наталії із Меліхова «…без Вас долго было скучно». В різних музеях зберігається до 20 листів письменника до Линтварьової та до десятка її листів до Антона Павловича.

Н. Линтварьова супроводжувала А. Чехова в його поїздці на Миргородщину, коли той було зібрався купувати собі хутір, аби облаштувати в ньому здравницю «…для пишущей братии».

Наталя Линтварьова разом зі своїм домашнім оточенням стала прототипом персонажів чеховських п’єс, повістей, оповідань, зокрема «Три сестри», «Именини», «Человек в футляре».

У 1919 році Наталя, разом із середньою сестрою Оленою Михайлівною переїхала до Харкова, де та й померла у лютому 1922 року в студентській лікарні ім. проф. Шатілова.

Доля не була прихильною до народної вчительки Линтварьової. Повернувшись після смерті сестри Олени з Харкова до Сум 1922 року, вона працювала у приватних осіб хатньою робітницею, дуже бідувала. Колишня належність до дворянського стану позбавляла її виборчих прав, що особливо давалось взнаки під час періодичного введення в країні отоварювання за «забірними книжками» - позбавленці їх не отримували. 

В зловісні 30-ті роки ця героїчна жінка – дворянка, донька колишнього депутата царської державної думи та голови уїзної земської управи, – змогла вижити завдяки постійній матеріальній підтримці сім’ї своєї вихованки Ніни Василівни Братусь. Братусі протягом десяти років дуже ризикували та наражали на сталінські небезпеки свою сім’ю, але фактично рятували Наталію Михайлівну від голоду і смерті, беручи її до себе на роботу.

Саме про цю конкретну підтримку Наталія Михайлівна згадувала у своєму листі до сестри письменника Марії Павлівни Чехової.

Незважаючи на важку долю, Наталія Михайлівна до кінця свого земного шляху залишалась життєлюбною, якою постала перед Чеховим у їх спільну молодість.

Померла Наталія Линтварьова під час німецької окупації, в лютому 1943 року в Сумах. Ховали Н. М. Линтварьову 18 лютого 1943 року під час обстрілів м. Суми радянськими військами. За спогадами Миколи Миколайовича Лащенка, на поховання Линтварьової прийшла велика кількість сумської інтелігенції та жителів сіл Лука й Баранівка.

У той час набирало обертів так зване «ходіння в народ», ідейним мотивом якого було повернення боргу народу шляхом служіння йому в якості вчителів, лікарів, агрономів та іншими видами діяльності на ниві культури.

Наталія Линтварьова обрала собі шлях за покликом серця – взірець гуманізму та вірного служіння людям.

За власні кошти Н. Линтварьова збудувала школу у садибі на Луці (до 1988 року) для дітей із незаможних сімей, навчала їх рідною українською мовою, яку чудово знала і любила (і це в часи заборони на все українське!); пропагувала тврчість Т. Шевченка, на могилу якого їздила майже щорічно. Чехов, котрий і сам мав українські корені, особливо поважав її за це («любовь к языку, к родной земле»).

В Державному архіві Сумської області зберігся документ від сестер Олени та Наталії Линтварьових в Сумську земську управу від 3 вересня 1897 року: «Бажаючи прийти на допомогу першій і другій лучансько-баранівсьеим селянським громадам в улаштуванні початкового училища в селі Баранівка, ми жертвуємо на побудову будинку училища цеглу з будівлі винокурного заводу та зобов’язуємося щорічно видавати на утримання училища кожна з нас по п’ятдесят рублів, а я, Олена Михайлівна, крім того, даю згоду передати за купчою Сумському земству півдесятини землі поблизу села Баранівка під школу». 

З дещо пізнішого звіту про стан початкових народних училищ повіту (1901 рік) відомо про чергове пожертвування сестрами Линтварьовими ста рублів на Баранівське училище.

Приміщення народної школи на 100 учнів в колишньому селі Баранівка, що нині в межах Сум, побудоване коштом Сумського повітового земства, Харківського губернського земства та на позику, надану останній пешій та другій лучансько-баранівським селянським громадам, за значної підтримки сестер Линтварьових. З пізнішими прибудовами воно використовується за прямим функціональним призначенням до теперешнього часу – тут працює середня школа № 5.

Наталія Михайлівна захоплювалась малюванням, створила декілька етюдів свого маєтку на Луці.