Лисенко Федір Остапович

          Лисенко Федір Остапович (7 червня 1887 – 26 серпня 1937) – український вчений- геолог, доктор геологічних наук, професор.

Народився у місті Бердянську Таврійської губернії (нині Запорізька область). 

У 1906 році Федір Лисенко закінчив гімназію в рідному місті із золотою медаллю і вступив до Петербурзького гірничого інституту, але провчившись чотири роки через участь у студентських заворушеннях він змушений був залишити Петербург і виїхати до Томська.

1911 року вже у Томську він закінчив Гірський факультет Імператорського Сибірського Томського технологічного інституту (нині Томський політехнічний університет) з відзнакою та отримав диплом гірничого інженера. 

Упродовж 1911–1918 рр. молодий спеціаліст працював гірничим інженером на рудниках Сибіру, Уралу, Казахстану.

У 1918 році він повернувся до України, де спочатку працював на рудниках Донбасу, а потім за дорученням Української Центральної Ради досліджував соляні копальні поблизу Бахмута.

1919 року Ф. О. Лисенко взяв активну участь у становленні новоствореного Кам'янець-Подільського державного українського університету (нині Кам'янець-Поді́льський національний університет і́мені Івана Огієнка) та почав викладати у ньому курс геології. Разом зі студентами університету він займався відновленням зруйнованих цукрових заводів, млинів та фосфоритових копалень, вів дослідження різних видів будівельних матеріалів та мінеральних добрив цього краю.

З 1926 року на запрошення директора Українського науково-дослідного Геологічного інституту (нині Інститу́т геологі́чних нау́к НАН Украї́ни) академіка П. А. Тутковського він переїхав до Києва і приступив до роботи на посаді старшого наукового співробітника, потім завідувача відділу нерудних копалин. Водночас він завідував розвідкою корисних копалин Укргеолкому, керував секцією гірничо-геологічної термінології Інституту української наукової мови та за сумісництвом читав курс пластичних матеріалів у Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Займався вивченням силікатів та фосфатів Поділля, пізніше – дослідженням Роменської площі, що завершилась відкриттям промислової нафти та нової нафтогазової провінції.

У 1934 році Федір Остапович отримав вчене звання професора. 

1936 року він тяжко захворів, а 22 травня 1937 року його арештували в лікарняній палаті по сфабрикованому хибному доносу про саботаж і диверсію, які нібито відбуваються на розробці Роменської геологічної площі. Під арешт потрапили також бібліотека вченого, його наукові праці й розробки, особисте листування.

3 вересня 1937 року Федіра Лисенка засудили до розстрілу. Згідно зі свідоцтвом про смерть, що зберігається у Роменському краєзнавчому музеї, розстріляли його ще до оголошення вироку 26 серпня 1937 року. 

Він був похований на Байковому цвинтарі міста Києва.

Від 28 листопада 1956 року Рішенням органів Генеральної прокуратури СРСР Федір Остапович Лисенко був повністю реабілітований як безвинна жертва сталінських репресій.

Наукові роботи Федора Остаповича Лисенка були присвячені дослідженням вогнетривких глин, кремнів, літографського каменю, гіпсів, кам'яної та калійної солей, жорнових каменів, абсорбційних глин. 

Разом зі студентами Кам'янець-Подільського університету професор брав участь у відновленні зруйнованих цукрових заводів, млинів та фосфоритових копалень, вів дослідження різних видів будівельних матеріалів та мінеральних добрив цього краю. Зокрема, за завданням радвиконкому, досліджував мінеральні ресурси Поділля.

Він виховав низку учнів, серед яких академік АН УРСР професор Володимир Гаврилович Бондарчук та ін.

Вперше вчений-геолог виявив прояви нафти на околицях міста Ромни Сумської області України. Проаналізувавши наявні матеріали з Роменського геологічного куполу, провівши  польові дослідження та виконавши опис шурфів і оголень на Роменській структурі Ф. Лисенко звернув увагу на значний розвиток на площі калійних солей. Для продовження пошуків від Академії наук Української РСР було створено спеціалізовану Калійну геологічну партію, а Федора Остаповича призначено її начальником.

У 1932 році здійснено буріння дослідною свердловиною № 1, результати роботи якої сприяли зародженню сміливої ​​наукової гіпотези про нафтогазоносність цієї території. Федір Остапович, зібравши всі свої звіти, побував у службовому відрядженні в столиці, де провів консультації з провідними фахівцями.

Вчений домагався проведення подальших геологічних досліджень, обґрунтувавши державну необхідність ціх досліджень. Він запропонував буріння свердловини №2 для з'ясування перспектив калієносності розрізу Роменської структури. При бурінні не було виявлено виходу калійних солей, але далі були виявлені значні нафтові прояви.

Завдяки дослідженням Ф. О. Лисенка згодом Дніпровсько-Донецька западина була визначена радянськими вченими остаточно як нафтогазоносна провінція в Україні. Це була перша нафта в радянській Україні і це була сенсація. 

Результати досліджень Роменської площі публікувалися Федором Лисенком у наукових виданнях.

Пошукове буріння часто супроводжувалося аваріями через складність розрізу, недосвідченість бурових бригад і неякісне обладнання. У ті часи аварії сприймалися як шкідництво і саботаж, тому Федора Остаповича затримали і засудили до розстрілу.

На Роменській площі пробурили нову свердловину й видобули майже дві тони нафти, що підтвердило правоту досліджень та розробок Федора Лисенка. Того ж року на відкрите родовище прибув новий керівник, який присвоїв результати 10-річної праці розстріляного геолога.