Лисенко Федір Остапович

          Лисенко Федір Остапович (7 червня 1887 – 26 серпня 1937) – український вчений- геолог, доктор геологічних наук, професор. Відкрив одне з найбільших родовищ нафти і газу на сході України, в Дніпровсько-Донецькій западині. Жертва сталінського терору.

Народився у місті Бердянську Таврійської губернії (нині Запорізька область). 

У 1906 році Федір Лисенко закінчив гімназію в рідному місті із золотою медаллю і вступив до Петербурзького гірничого інституту, але, провчившись чотири роки, через участь у студентських заворушеннях був змушений залишити Петербург і виїхати до Томська.

1911 року вже у Томську він закінчив Гірський факультет Імператорського Сибірського Томського технологічного інституту (нині Томський політехнічний університет) з відзнакою та отримав диплом гірничого інженера. 

Упродовж 1911–1918 рр. молодий спеціаліст працював гірничим інженером на рудниках Сибіру, Уралу, Казахстану.

У 1918 році повернувся до України, де спочатку працював на рудниках Донбасу, а потім за дорученням Української Центральної Ради досліджував соляні копальні поблизу м. Бахмута.

1919 року Ф. О. Лисенко взяв активну участь у становленні новоствореного Кам'янець-Подільського державного українського університету (нині Кам'янець-Поді́льський національний університет і́мені Івана Огієнка) та почав викладати у ньому курс геології. Разом зі студентами університету Ф. Лисенко займався відновленням зруйнованих цукрових заводів, млинів та фосфоритових копалень, вів дослідження різних видів будівельних матеріалів та мінеральних добрив цього краю.

          З 1926-го на запрошення академіка Павла Тутковського розпочав працювати в Інституті геології Академії наук радянської України (нині Інститут геологічних наук НАН України). Водночас завідував розвідкою корисних копалин Укргеолкому, керував секцією гірничо-геологічної термінології Інституту української наукової мови, читав курс пластичних матеріалів у Київському художньому інституті. Продовжував вивчати силікати й фосфати Поділля, а згодом досліджував Роменську площу. Це дослідження привело до відкриття нової нафтогазової провінції – Дніпровсько-донецької западини.  академіка П. А. Тутковського Федір Лисенко переїхав до Києва і приступив до роботи на посаді старшого наукового співробітника, потім завідувача відділу нерудних копалин. Водночас він завідував розвідкою корисних копалин Укргеолкому, керував секцією гірничо-геологічної термінології Інституту української наукової мови ВУАН та за сумісництвом викладав курс пластичних матеріалів у Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) і на Вищих інженерних курсах Українського науково-дослідного геолого-розвідувального інституту.

        Займався вивченням силікатів та фосфатів Поділля, пізніше – дослідженням Роменської площі, що завершилась відкриттям промислової нафти та нової нафтогазової провінції.

У 1934 році Федір Остапович отримав вчене звання професора. 

1936 року він тяжко захворів, а 22 травня 1937 року його арештували в лікарняній палаті за сфабрикованим хибним наклепом про саботаж і диверсію, які нібито відбуваються на розробці Роменської геологічної площі. Під арешт потрапили також бібліотека вченого, його наукові праці й розробки, особисте листування.

3 вересня 1937 року Федіра Лисенка засудили до розстрілу. Згідно свідоцтву про смерть, що зберігається у Роменському краєзнавчому музеї, розстріляли його ще до оголошення вироку 26 серпня 1937 року. Федір Лисенко був похований на Байковому цвинтарі міста Києва.

Рішенням органів Генеральної прокуратури СРСР від 28 листопада 1956 року Федір Остапович Лисенко був повністю реабілітований як безвинна жертва сталінських репресій.

Ім’я видатного українського геолога Федора Лисенка багато десятиріч було під забороною та забуттям. Його наукові дослідження вилучили з бібліотек і знищили, а колег-фахівців вислали з України або звільнили з роботи. Знищили і рукопис монографії про нафтогазоносність в Україні, а матеріали наукових досліджень та відкриття нафти приписали професору Московського геологорозвідувального інституту, академіку АН СРСР з 1953 року Миколі Шатському. В Українській радянській енциклопедії зазначено, що він «передбачив нафтоносність ряду районів СРСР, в тому числі Дніпровсько-Донецької западини», за що і був нагороджений неодноразово найвищими нагородами і преміями.

І все ж правда повернулася. Світова слава також не забарилася. 2000 року у Великобританії відомий український вчений в галузі нафтогазової промисловості Василь Созанський на 62-й конференції Європейської асоціації геовчених та інженерів у м. Глазго виступив із доповіддю про те, що нафту і газ на Сході України відкрив саме український вчений Федір Остапович Лисенко.

Наукові роботи Федора Остаповича Лисенка були присвячені дослідженням вогнетривких глин, кремнів, літографського каменю, гіпсів, кам'яної та калійної солей, жорнових каменів, абсорбційних глин. 

Разом зі студентами Кам'янець-Подільського університету професор брав участь у відновленні зруйнованих цукрових заводів, млинів та фосфоритових копалень, вів дослідження різних видів будівельних матеріалів та мінеральних добрив цього краю. Зокрема, за завданням радвиконкому, досліджував мінеральні ресурси Поділля.

Ф. Лисенко виховав низку учнів, серед яких академік АН УРСР професор Володимир Гаврилович Бондарчук та ін.

Від 1928 року Ф.Лисенко очолював експедицію з пошуків корисних копалин на Роменщині, зокрема на г. Золотуха поблизу с. Оксютинці (нині у межах с. Пустовійтівка Роменського району Сумської області). Саме під керівництвом Лисенка виявили поклади гіпсу, мергелю, глинистих сланців, кам’яної і калійної солей, діабазів і нафти.

Вперше вчений-геолог виявив прояви нафти на околицях міста Ромни Сумської області України. Проаналізувавши наявні матеріали з Роменського геологічного куполу, провівши  польові дослідження та виконавши опис шурфів і оголень на Роменській структурі Ф. Лисенко звернув увагу на значний розвиток на площі калійних солей. Для продовження пошуків від Академії наук Української РСР було створено спеціалізовану Калійну геологічну партію, а Федора Остаповича призначено її начальником.

У 1932 році здійснено буріння дослідною свердловиною № 1, результати роботи якої сприяли зародженню сміливої ​​наукової гіпотези про нафтогазоносність цієї території.  Ф. Лисенко запропонував буріння свердловини №2 для з'ясування перспектив калієносності розрізу Роменської структури. При бурінні не було виявлено виходу калійних солей, але далі були виявлені значні нафтові прояви.

1934 року Федір Остапович, зібравши всі свої звіти, поїхав на консультацію до провідних фахівців у Москву, а потім в Солікамськ з метою вивчення калієносності місцевого розрізу і зіставлення його з даними по Роменській свердловині. Всі дані говорили про наявність нафти, доводячи нафтогазоносність Дніпровсько-донецької западини. З цими висновками Лисенко домігся прийому в Серго Орджонікідзе, наркома важкої промисловості СРСР та проведення подальших геологічних досліджень, обґрунтувавши їх державну необхідність. Нарком дав команду про поновлення пошукових робіт і виділення додаткових коштів на потужніші бурильні установки. 

Завдяки дослідженням Ф. О. Лисенка згодом Дніпровсько-Донецька западина була визначена радянськими вченими остаточно як нафтогазоносна провінція в Україні. Це була перша нафта в радянській Україні і це була сенсація. 

Результати досліджень Роменської площі публікувалися Федором Лисенком у наукових виданнях. У співавторстві з М. Клюшніковим Федір Лисенко видав у 1936 році у Києві книжку «Материалы к изучению глин и каолинов УССР как огнеупорного сырья». У ній автори дали детальні характеристики 90-а найголовнішим родовищам каолінів і вогнетривких глин України, висвітлили їхній хімічний склад, технологічні якості та запаси за категоріями А, В і С.

Проте, пошукове буріння часто супроводжувалося аваріями через складність розрізу, недосвідченість бурових бригад і неякісне обладнання. В ті часи такі ускладнення радянська влада розглядала як шкідництво і саботаж. Пошуково-розвідувальні та бурові роботи оцінювали не спеціалісти, а комуністичні партійні чиновники, які не були знайомі ні з специфікою геолого-геофізичних досліджень, ні з технологією буріння розвідувальних свердловин. З їхньої подачі будь-які затримки чи пошкодження, яких неможливо уникнути при подібних роботах, розцінювалися як диверсії. Це призвело до того, що всі кращі спеціалісти, що мали відношення до відкриття нафти (включаючи й самого Федора Лисенка),  були репресовані.

У цей же час, влітку 1937-го, на Роменській площі пробурили нову свердловину й видобули майже дві тони нафти, що підтвердило правоту досліджень та розробок Федора Лисенка. Того ж року з Москви на відкрите родовище прибув новий керівник Куцев, який присвоїв результати 10-річної праці розстріляного геолога.