Литвинова-Бартош Пелагея Яківна

          Литвинова-Бартош Пелагея Яківна (15 жовтня 1833 – 21 вересня 1904) – українська громадська діячка, етнографиня, фольклористка, народна вчителька, перекладачка.

Народилася на хуторі Теребень Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Березівська ОТГ Сумської області) в сім’ї титулярного радника – дрібного землевласника. По лінії матері Пелагея походила зі знатного старшинського роду Туманських. Була онукою письменника, перекладача і видавця Федора Йосиповича Туманського.

Перші роки життя маленької Пелагеї пройшли у подільському м. Хмільник (нині Вінницька область), куди переїхала її родина у 1833 році.

1839 року сім’я з 6-річною Пелагеєю повернулася до хутору Теребень.

У 1847 році Пелагея Литвинова-Бартош декілька місяців навчалася в приватному пансіоні Г. К. Серебрякової у м. Шостці, при Шостківському казенному пороховому заводі.

Упродовж 1847–1852  рр. навчалась у Московському Єлізаветинському інституті для шляхетних дівчат.

З 1853 року Пелагея Яківна жила в маєтку чоловіка (37-річного чернігівського поміщика Петра Олексійовича Литвинова) – в селі Богданове (нині в складі с. Полошки Глухівського району Сумської області), з яким народила протягом родинного життя 10 дітей (7 синів і 3 дочок). Особисто керувала вихованням й освітою дітей. 

Від середини 1860-х років, коли діти підросли, Пелагея Яківна мешкала за місцем їхнього навчання – у Глухові, Новгороді-Сіверському, Ніжині, Києві та Москві.

Протягом 1870–1871 рр. Пелагея Литвинова-Бартош відвідувала Луб’янські курси Геріє у Москві а 1872 року, повернувшись до Києва, отримала свідоцтво про право на педагогічну діяльність і у 1875 році відкрила в Києві початкову школу.

З 1886 року П. Бартош вчителювала у с. Некрасове, с. Землянка та Глухові.

 Померла Пелагея Яківна 21 вересня 1904 року в с. Землянка. 

Пелагея Яківна Литвинова-Бартош відкрила в Києві початкову школу. У своїй педагогічній діяльності керувалася насамперед методикою К. Ушинського. Вчителька вважала, що діти різних соціальних станів мають навчатися за однаковими програмами та підручниками. Для учнів школи вона упорядкувала цікаві посібники: «Азбука для народних шкіл» та «Оповідання для дітей». Намагаючись адаптувати свою «Азбуку» до потреб українських дітей, вона писала її зрозумілою для них мовою. У підручнику містилися алфавіт, склади, речення, прописи цифри та ілюстрації, а тексти молитов були вилучені. 

П. Литвинова-Бартош активно долучалась до громадського життя України. Вона допомагала притулкам для дітей, жінкам, постійно брала участь у обговоренні актуальних питань громадськості. Акцентуючи увагу на «жіноче питання», вона у своїх доповідях неодноразово порушувала питання необхідності покращення жіночого становища у тогочасному соціумі та питання гендерної рівності в цілому.

Практично все своє життя Пелагія Яківна присвятила вивченню та збереженню самобутньої культурно-мистецької спадщини українського народу. Вона збирала зразки народного орнаменту, замальовувала візерунки вишивок, ткацтва, малюнки на кахлях, керамічних виробах, дереві, змальовувала писанки, рушники, скатертини. Живучи переважно в провінції, вивчала народні вірування, промисли і заняття (ткацтво, рибальство, кулінарію), збирала усну народну творчість. Вивчала народну медицину, умови виховання дiтей, побут, домашнi промисли селян. Пiдготувала опис давнiх українських свят зимового циклу «Народний календар».

Результатом плідної дослідницької роботи став перший випуск праці «Південно-російський народний орнамент» (1878). До збірника увійшли 20 таблиць зі зразками орнаментів для вишивання, ткацтва та писанкарства, зібрані у Глухівському повіті Чернігівської губернії. Другий випуск «Південно-російський народний орнамент» (1902) отримав високу оцінку сучасників і став одним з найкращих її досліджень. До збірника увійшли 20 таблиць зі зразками орнаментів для вишивання, ткацтва, килимарства і писанкарства, зібраними у чотирьох повітах Чернігівської губернії (Стародубському, Новгород-Сіверському, Кролевецькому і Контопському). Працюючи над дослідженням місцевого етнографічного матеріалу, П. Литвинова-Бартош у році видала працю «Збірник народних російських візерунків для жіночого рукоділля» (1879), що містила передмову та 10 таблиць ілюстративного матеріалу. Згодом дослідниця видала книжку «Весільні обряди і звичаї у селі Землянці Глухівського повіту в Чернігівщині» (1900), працювала над «Ткацтвом» та «Народною кухнею». Дослідниця детально описувала різні техніки шиття, точно фіксувала місце, де саме занотовувала, а по змозі – й назву орнаменту та прізвище власника. Крім вишивок етнографиня описувала ще й кахлі. Перша з дослідників вона звернула увагу на цю галузь народного мистецтва, яке було досить поширене на Чернігівщині.

П. Литвинова-Бартош співпрацювала з київськими виданнями «Заря» і «Труд». Опублікувала кілька альбомів народних візерунків та низку дописів, статей і споминів у часописі «Киевская старина».

Пелагея Яківна мала письменницький талант, успішно перекладала твори зарубіжної літератури (комедії Ж.-Б. Мольєра «Жорж Данден, або Обдурений чоловік» (під назвою «Грицько Дендрик, або Одарчин чоловік») та «Лікар мимоволі» («Знахар поневолі»).

Не дивлячись на свій достатньо похилий вік, Пелагея Яківна була активним діячем Глухівського земства. Працюючі у кустарному та місцевому відділах земства, П. Литвинова-Бартош проводила численні етнографічні розвідки у багатьох селах та хуторах. Вона об’їжджала ремісничі майстерні ткачів, золотарів, гончарів, збирала і впорядковувала колекції писанок, рушників, хусток, вивчала вироби деревообробного і ювелірного мистецтва (каблучки, орнаментовані люльки, хрести). На початку 1880-х років, за свою самовіддану працю під час підготовки до Московської виставки, дослідниця отримала почесний диплом і бронзову медаль.

Широке визнання набули дослідження Пелагеї Литвинової-Бартош весільних обрядів і звичаїв, опубліковані 1900 у Львові за редакцією Ф. Вовка (на думку фахівців, вони і сьогодні не втратили свого наукового значення). Ця наукова робота є детальним аналізом усіх етапів народного весільного обряду у с. Землянка, що увібрав у себе традиції, які існували у давнину на Глухівщині та Чернігівщині. Це дослідження базується як на матеріалі з розповідей селян так і на власних записах і спостереженнях Пелагеї Яківни. Окрім розгорнутих характеристик і пояснень у праці також міститься багатий фольклорний та етнографічний матеріал, а також авторські малюнки обрядових страв та весільних прикрас.

Майстриня мріяла влаштувати у своєму с. Землянці ткацьку школу й подарувати її селу, вона замовила верстат, сама ткала на ньому і навчала інших. 

Протягом життя у своїй науковій діяльності П. Литвинова-Бартош плідно співпрацювала з багатьма провідними науковими установами. Була обрана дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, членом-кореспондентом Паризького антропологічного товариства. Співпрацювала також з Російський географічним товариством і Петербурзським вільним економічним товариством (для останнього, зокрема, досліджувала ведення сільського господарства й готувала відповідні статистично-економічні описи сіл Богданове і Землянка). Її дослідження в галузі економічних питань сільського господарства були високо оцінені Вільно-Економічним товариством у Москві. Окрім схвальних відгуків щодо її роботи, Пелагеї Литвиновій-Бартош було надіслано диплом про обрання її членом-кореспондентом цього товариства. Допомагала М. Біляшівському в організації археологічних розвідок у с. Богданове. Брала участь у роботі 12-го Археологічного з'їзду в Харкові (1902). Крім цього, П. Бартош підтримувала тісні зв’язки з відомими науковцями, письменниками та громадськими діячами того часу.

Колекції, незавершені праці, рукописи і листування П. Литвинової-Бартош зберігаються нині у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, Інституту археології НАН України (листи до Ф. Вовка) та Національного музею історії України.