Мосіяшенко Володимир Андрійович

           Мосіяшенко Володимир Андрійович (26 вересня 1939 – 6 серпня 2009) – педагог, талановитий організатор позанавчальної виховної роботи. Кандидат педагогічних наук, доцент. «Відмінник народної освіти Української РСР» (1986).

Володимир Мосіяшенко народився у м. Глухові в родині робітників. 

У 1957 році закінчив Глухівську середню школу № 4 і того ж року вступив на факультет педагогіки і методики початкового навчання Глухівського державного педагогічного інституту, який закінчив з відзнакою 1961 року та був призначений на посаду вихователя школи-інтернату м. Острог Рівненської області.

Повернувшись у серпні 1962 року до рідного міста, почав працювати асистентом кафедри педагогіки і психології Глухівського педагогічного інституту. 

З листопада 1962 по жовтень 1964 року ніс військову службу. Після демобілізації повернувся на викладацьку роботу.

Він відразу проявив інтерес до науково-дослідної роботи. 

Рішенням ради інституту у жовтні 1968 році був переведений на посаду старшого викладача.

Упродовж 1971-1973 рр. навчався в аспірантурі Науково-дослідного інституту педагогіки Міністерства освіти УРСР без відриву від виробництва за фахом «теорія педагогіки».

Упродовж 1972-1975 рр. обіймав посаду декана факультету підготовки вчителів початкових класів. 29 січня 1975 року був призначений заступником декана цього факультету. Повторно був призначений на посаду декана факультету підготовки вчителів початкових класів з 25 березня 1980 року по 1 липня 1981 року.

Педагогічно-пошуковій, науковій та громадській діяльності Володимир Андрійович присвятив більше сорока років. Був активним у громадському житті інституту та педфаку: працював головою МК профспілки, обирався членом ради Глухівського міськвно та житлової комісії Глухівського міськвиконкому. Традиційно для того історичного періоду постійно керував комплексом усіх сільськогосподарських робіт студентів факультету та опосередковано педінституту. 

З 15 серпня по 25 вересня 1984 року працював на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Глухівської школи-інтернату імені М. І. Жужоми. 

Однак уже з 26 вересня 1984 року був призначений на посаду заступника декана педагогічного факультету. Через хворобу був звільнений з 1 листопада 1985 року.

В. Мосіяшенко працював над дисертаційною темою «Профорієнтація молодших школярів».

Із 4 липня по 1 жовтня 1997 року працював заступником декана факультету дошкільного виховання. Був звільнений у зв’язку із різким погіршенням стану здоров’я, але працював на посаді старшого викладача кафедри педагогіки. Керував факультетом з 1 червня 2000 року, однак з 29 серпня цього ж року був звільнений у зв’язку із різким погіршенням стану здоров’я. Натомість був призначений на посаду доцента кафедри педагогіки. 

Рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 17 жовтня 2002 року В. А. Мосіяшенку було присвоєне вчене звання доцента кафедри педагогіки. 

З посади доцента кафедри педагогіки педагогічного університету 66-річний Володимир Андрійович Мосіяшенко був звільнений за власним бажанням 30 серпня 2006 року.

Помер 6 серпня 2009 року.

Епіграфом життєпису Володимир Андрійович були слова: «На терезах мого життя щонайважче і найцінніше – совість».

Володимир Андрійович Мосіяшенко – Відмінник народної освіти, нагороджений медалями «А. С. Макаренко», «За доблесну працю», «За трудовую доблесть», відзнакою «Ветеран праці»; Почесними грамотами Сумської обласної ради, Президії Верховної Ради України, Міністерства освіти і науки, Подякою АПН України. У 2004 році в міському освітянському конкурсі в номінації «Кращий педагог» отримав почесне звання «Людина року».

Мосіяшенко Володимир Андрійович плідно працював, навчаючи студентів. Керував науковою групою з вивчення педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського. Під його керівництвом студенти готувалися до студентських конференцій та всеукраїнських конкурсів.

З кожним він ділився своєю мудрістю і щирістю душі. Видатний освітянин щороку знайомив студентів з історією факультету. До того ж брав участь в організації зустрічей з випускниками факультета різних років. Крім створеної кімнати-музею А. С. Макаренка також обладнав аудиторію, присвячену педагогічній діяльності К. Д. Ушинського, а згодом в педагогічному інституті був оформлений кабінет історії педагогіки.

У своїй діяльності викладач звертав особливу увагу на вихованні у студентів патріотичних почуттів до рідного вишу і на формуванні національної самосвідомості. Це досягалася в ході бесід «Факультет: його історія та традиції», на зустрічах викладачів і студентів із колишніми випускниками, а також студентів із учителями-випускниками інституту або з ветеранами педагогічної праці інституту.

У своєму творчому науковому житті він повернув безпідставно забуті імена українських педагогів, розкрив безцінні скарби етнопедагогіки. Для цього йому довелося опрацювати сотні газет, журналів, буквально по частинках збирати, переосмислювати, систематизувати зібраний матеріал, який згодом ставав цілісною системою, і як результат – близько 40 наукових праць, серед яких наукові статті, навчальні посібники.

Вершиною педагогічної майстерності Володимира Андрійовича Мосіяшенка сталі навчальні посібники «Українська етнопедагогіка» та «Історія педагогіки України в особах». 

У цей час В. Мосіяшенко працював над темою дослідження: «Розвиток школи і педагогічної думки України з Х до початку ХХ ст.». Робота була пов’язана з вивченням і пошуком літературних джерел, систематизацією накопиченого матеріалу та його популяризацією через студентську аудиторію, різноманітні конференції. Багато уваги приділяв вивченню історії родинної педагогіки. Щороку виступав на звітній конференції та готував по дві студентські доповіді на звітних наукових студентських конференціях. 

Був співавтором нарису історії Глухівського педагогічного інституту – до 120-річчя від часу його заснування. В цей час у Глухівському педагогічному інституті був створений кабінет педагогічної майстерності.

Входив до складу редколегії газети Глухівського державного педагогічного університету «Освітянські обрії». 

З проголошенням незалежності України в центрі уваги викладача були питання удосконалення підготовки національних педагогічних кадрів, гуманізації навчально-виховного процесу, забезпечення національного спрямування освіти майбутніх спеціалістів школи, піднесення їх культурно-освітнього рівня, відродження духовності українського народу, формування всебічно розвиненої особистості учителя національної школи.

В. Мосіяшенко почав викладати до історії педагогіки та школознавства новий курс – історія педагогічної думки та освіти України. Щорічно керував безвідривною педпрактикою студентів 1-3 курсів педфаку, а також педпрактикою студентів передвипускних та випускних курсів. З метою підвищення рівня навчально-виховного процесу впроваджував опорні схеми, творчу роботу з першоджерелами, контрольні роботи, методичні рекомендації для індивідуальної самостійної роботи, систему контрольних запитань і завдань до заліків і екзаменів, упроваджував передовий педагогічний досвід, а також викладання історико-педагогічних дисциплін у вишому навчальному закладі.