Порадин Кузьма

Порадин Кузьма (1714 – 1790) – мандрівний дяк, учитель. Навчав дітей при церковно-приходських школах, у сім’ях поміщиків та селян. 

Оригінальним феноменом культурно-освітнього життя Лівобережної та Слобідської України XVII-XVIII ст. був інститут мандрівних дяків. Життєдіяльність мандрівних учителів була тісно пов’язана з функціонуванням українських церковно-парафіяльних шкіл, адже посада дяка при церкві традиційно поєднувалася з посадою вчителя.

Українські мандрівні студенти і дячки несли в народ просвітництво, знайомлячи з церковно-релігійними й світськими аспектами життя. 

Перш за все, мандрівні дяки виконували учительську місію, взявши на себе функції пересувної школи, адже на багатьох хуторах і присілках навчальних закладів не було. Завдяки їм кожна дитина мала змогу навчатися близько від дому за цілком посильну плату. Це сприяло забезпеченню початкового всеобучу всіх дітей шкільного віку в Україні, що мало дуже важливе освітнє значення.

Мандрівні дяки користувалися високим авторитетом серед української громадськості, адже були тісно пов’язані з народом, вчили дітей рідною мовою із застосуванням доступних і зрозумілих засобів народної педагогіки, в дусі народних чеснот і норм християнської моралі, не цуралися фізичної праці, допомагаючи селянам у господарюванні.

           Кузьма Порадин упродовж 50 років мандрував по селах Слобожанщини, Воронезької області та Дону з часів царювання цариці Анни до другої половини царювання Катерини ІІ, коли вже була скасована автономія Слобідської України і подібні мандрівки заборонені. 

Порадин Кузьма народився в 1714 році в казенному селі Калитві Воронезького намісництва. Його батько, попівський син – навчив Кузьму грамоти. Після смерті батька жив у дядька, який запросив для навчання племінника церковних людей мандрованих дяків Стефана Кушевського і Олексія (очевидно знайомих з наукою Київської Академії, чи принаймні колегіуму) – навчити юнака ірмосному (церковному нотному співу). Кузьма, навчаючись, рік жив при Успенській церкві в слободі Калачі. 

«От оного же дяді, по приглашенію живущих в той слободі при церквах людей, – називавшихся по тогдашньому времени мандрованими дяками, заведен для обученія нотного ірмологія означеного намісництва в слободу Калачі, а в оной живучи при Успенській церкві, один год нотного ірмологія обучился».

По закінченню цієї науки Кузьма дістав запрошення від священника слободи Голубинової бути дяком при його церкві. Тут Порадина було записано до ревізії. З цього села він перейшов до слободи Калачі і виконував тут обов’язки дяка при церкві, але занедужав і «по приключившійся йому болізні» пішов до Азовського Донецького монастиря, де й пробув півроку до одужання. Потім повернувся до Ольховатки, де жила його мати. Взявши з собою брата, пішов до Черкаська, далі перейшов на Харківщину, до Вільшани. Вільшанці порадили дякові піти до Люботина учити там дітей. Люботинський поміщик прийняв Порадина до себе, де той протягом трьох місяців учив поміщицьких дітей.

Дізнавшись про хворобу матері, Кузьма поспішив до Росоші, де в той час жила його мати, далі пішов до Охтирки, Каплунівки і прийшов до слободи Олешні, де виконував обов’язки дяка. 

Але через рік Кузьму спіткало нове лихо: він занедужав. Хворий, він дістався до Охтирки, де й жив, поки не одужав, в школі при церкві. 

Видужавши, пішов до Охтирського монастиря, а потім – до Михайлівської пустині і жив там півроку, виконуючи обов’язки дяка.

Проте в монастирі дякові не сиділось. І він знову пішов до Олешні, де з дозволу тамтешнього священника жив рік при школі. Через рік знову помандрував до села Криничного, де з дозволу місцевого поміщика рік служив при церкві і де 1756 року, тобто тоді, коли йому було вже понад 40 років, нарешті одружився. 

Але одруження не прив’язало дяка до одного місця. Незабаром бачимо Кузьму на посаді дяка уже в іншому селі. Тут Порадин прожив аж два роки, звідси пішов до села, де жив дядько дружини, в якого прожив зиму. У цьому селі знову служив за дяка при місцевій церкві. Через рік дякував в Пісочині. 

«в 1759 роду ходив по разним містам для приісканія к ісправленію при церкві дячковської должності міста». 

Лише 1760 року Кузьма Порадин дістав бажану посаду в слободі Соколовій де «ісправляєт дячковськую должность» (літа своє беруть).

Три роки Кузьма служив тут за дяка. Згодом бачимо його в Комарівці, через два роки – ще в новому селі. Тут народився в нього син. Але й це не спинило непосидючого дяка: 1772 року пішов він до села Іванівки, де жив рік у школі, а потім перейшов до панського дому, де два роки вчив дітей управителя та інших людей. 

1775 року прибув до Валок. Прослуживши рік, перейшов до села Огульців. Тут жив на панському дворі, виконуючи три роки обов’язки дяка, аж поки 1779 року не перейшов до села Березового, де й жив до генеральної ревізії 1782 року, коли повернувся для оформлення приписки до Огульцівської поміщиці. В Огульцях Порадин жив цілих п’ять років, до кінця 1784 року, коли його, 70-літнього, притягнено як безпашпортного до Валківського нижнього земського суду, а звідти до Харківського Духовного Правління, де й складено акта. 

Скільки сіл і поміщиків змінив Порадин за своє життя – невідомо. Що гнало його з одного села до іншого: просте собі бажання «повидати боліє світу і ученія», неуживчивість вдачі чи якісь інші причини. 

Кузьма Порадин упродовж 50 років свого життя (30–80-ті рр. XVIII ст.) мандрував, виконуючи обов'язки дячка і вчителя церковних шкіл (крім церковних співів, він викладав ще грамоту) в Олешні, Охтирці, Криничні, Миколаївці, Гринівці, Пісочині, Соколові, Комарівці, Михайлівці, Іванівці, Валках, Угольцах та інших містах і селах Слобожанщини, Воронезької області та Дону. Учителював у парафіяльних школах та у у сім’ях поміщиків, селян і козацької старшини.