Прокопович Петро Іванович

          Прокопович Петро Іванович (10 липня 1775 – 3 квітня 1850) – український науковець, винахідник, бджоляр-реформатор, педагог, фундатор першої в Європі Школи пасічників.

Народився с. Митченки Батуринської сотні Ніжинського полку (тепер Ніжинського району Чернігівської області) в сім’ї священика козацького роду.

         11-літнім батьки віддали Петра студіювати богослов'я у Київській духовній академії де він за 8 років дістав блискучу освіту. Досконало знав грецьку, латину, німецьку, польську, угорську, французьку. Юнака приваблювала освіта чи наука, він мріяв викладати в школі чи університеті, але для молодих шляхтичів більш престижною була військова кар`єра. За наполяганням батька у 1782 році Петро Прокопович став кадетом Херсонського пікінерського полку. У чині корнет служив на посаді кресляра, розбудовував Одесу.

Упродовж 1786-1794 рр. навчався в Києво-Могилянській академії (нині Національний університет «Києво-Могилянська академія»), де закінчив клас риторики. 

1794-1798 – роки служби у Переяславському кінно-єгерському полку та Білоруському гусарському полку під командуванням генерал-лейтенанта Костянтина Боура. Брав участь у персидській та кавказькій війнах.

1798 року П. Прокопович вийшов у відставку в чині поручика, повернувся на батьківщину та почав займатися бжільництвом і науково-дослідною діяльністю.

У 1801 році під час пожежі у вогні загинуло все господарство П. І. Прокоповича. Він повернувся в рідне село збудував землянку, оселився в ній та займався бджільництвом.

1814 року бджоляр сконструював вулик із рухомими рамками, роздільниками для рамок та решітку для ізоляції бджолиних маток.

З 1828 року він розпочав педагогічну діяльність у цій царині та заснував першу і єдину в Європі Школу бджільництва з 2-х річним терміном навчання, яка стала показовим центром галузевого дослідництва.

Вже 1839 року Петро Іванович мав майже 3 тисячі бджолосімей.

П. Прокопович був дійсним членом Московського товариства сільського господарства. Пасіку Прокоповича відвідав навіть імператор Микола I, після чого було укладено угоду про постійні поставки меду до царського двору.

Помер 75-річний бджоляр 3 квітня 1850 року, похований у родинному склепі у с. Пальчики.

Вчений за багаторічну працю нагороджений срібною (1829) та золотою медалями Московського товариства сільського господарства (1832); золотою медаллю Вільного економічного товариства (1832); Орденом Святого Володимира ІV ступеня (1841). 

У 1975 році ім’я П. І. Прокоповича було присвоєно Українській дослідній станції (тепер інститутові) бджільництва у Гадячі. Імʼя винахідника присвоєно Національному науковому центру «Інститут бджільництва імені П. І. Прокоповича» УАН, м. Київ (1992). У 1975 році ім’я П. Прокоповича було присвоєно Українській дослідній станції (тепер інститутові) бджільництва у Гадячі. Національний банк України випустив ювілейну монету «Петро Прокопович» (серія «Видатні особистості України», 2015). АТ «Укрпошта» випустило поштову марку «Петро Прокопович» (2000). На честь вченого названо вулиці в багатьох містах України.

П. І. Прокопович прожив довге життя, наповнене бурхливою діяльністю. Він був видатним практиком і дослідником бджіл, талановитим педагогом, уважним експериментатором, самобутнім письменником, палким пропагандистом бджолярської справи, а також активним громадським діячем. 

Вчений сформував ідеї, реалізація яких здійснила революційні зрушення у бджільництві всього світу. Він вивчав біологію бджолиної сім’ї, вдосконалював методи бджільництва. 

У 1814 році П. Прокопович винайшов розбірний рамковий вулик - чотирикутний ящик з дощок, в якому можна було вільно оглядати гнізда бджіл, активно впливати на життя сім’ї. У вулику вчений виділив рамку як самостійну частину житла бджіл. Завдяки цій новизні бджолярам стало доступним безперешкодне дослідження бджолиної сім’ї і за необхідності активне втручання на хід її розвитку. Найважливіше, що така будова вулика дозволила вилучати мед не винищуючи димом бджіл. Він першим застосував біління воску сонцем. Із умілих рук вченого-бджоляра вийшов ще один винахід – дерев’яна перегородка з певними отворами - роздільна решітка, через які можуть пройти тільки робочі бджоли. Це дозволило отримувати чистий мед у рамках. Поява рамкового вулика І. Прокоповича призвела до цілої низки справді революційних відкриттів світового рівня – штучної вощини та медогонки. 

У 1828 році П. І. Прокопович заснував у селі Митченки на Чернігівщині першу в Європі Школу бджільництва з 2-х річним терміном навчання. Викладання велося українською мовою. Прокопович створив спеціальну азбуку для неписьменних бджолярів, розробив методику навчання грамоти за два тижні. При школі було кілька власних пасік. Загалом на той час пасіки П. Прокоповича налічували близько десяти тисяч сімей і це було найбільше у світі бджільницьке господарство. 

У 1830 році школа була перенесена в село Пальчики. Познайомитися з пасічником приїжджало багато відомих людей, зокрема Микола Костомаров, Михайло Максимович, Тарас Шевченко. Тарас Григорович відвідав пасіку Прокоповича в 1843 році, намалював там картину «На пасіці», а пізніше змалював Прокоповича в повісті «Близнюки».  

За 53 роки існування Школи з неї вийшло понад 700 кваліфікованих бджолярів, пасічників-інструкторів. На сьогодні науковим центром галузі є Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича Української академії аграрних наук, створений в 1989 році.

Петро Прокопович розробив бджолину термінологію для пасічників усієї Східної Європи. 

Він написав біля 60 наукових праць, серед яких «Грамота бджоляра» та «Школа бджолярства». У них вчений описував види бджолиних маток, типи характерів бджіл, лікування комах, умови зимування тощо. Хотів відкрити друкарню, але так і не дочекався дозволу імператора. Після смерті Петра Івановича його учні видали праці вченого, які одразу ж були перекладені німецькою, французькою та польською мовами.

Наукові розробки Петра Івановича стосувалися не лише конструкції вуликів, а й фізіології та поведінки бджіл. Прокопович розробив методи боротьби із хворобами бджіл, Наприклад, безмедикаментозний спосіб лікування гнильцю методом перегону бджіл у нове гніздо, детально описав технології догляду за бджолиними сім’ями та оптимальні способи збору меду. Активно займався питаннями селекції бджіл, прагнучи вивести продуктивніші та стійкіші породи.

Багато з його праць актуальні й сьогодні.