Прокопович Петро Іванович

          Прокопович Петро Іванович (10 липня 1775 – 3 квітня 1850) – український вчений-бджоляр, основоположник раціонального рамкового бджільництва.

Народився с. Митченки Батуринської сотні Ніжинського полку (нині с. Пальчики, Конотопський повіт, Чернігівська губернія) в сім’ї священика козацького роду.

У 1782 році Петро Прокопович став кадетом Херсонського пікінерського полку. 

Упродовж 1786–1794 рр. він навчався в Києво-Могилянській академії (нині Національний університет «Києво-Могилянська академія»), де закінчив клас риторики. 

1794–1798 – роки служби у Переяславському кінно-єгерському полку.

1798 року П. Прокопович вийшов у відставку в чині поручика й повернувся на батьківщину та почав займатися бжільництвом та вів науково-дослідну діяльність.

У 1801 році під час пожежі у вогні загинуло все господарство П. І. Прокоповича. Він повернувся в рідне село збудував землянку та оселився в ній та займався бджільництвом.

1814 року бджоляр сконструював вулик із рухомими рамками, роздільниками для рамок та решітку для ізоляції бджолиних маток.

З 1828 року він розпочав педагогічну діяльність у цій царині та заснував першу і єдину в Європі Школу бджільництва з 2-х річним терміном навчання, яка стала показовим центром галузевого дослідництва.

Вже 1839 року Петро Іванович мав майже 3 тисячі бджолосімей.

Помер 75-річний бджоляр 3 квітня 1850 року й похований у склепі на території власної Школи бджільництва.

Вчений за багаторічну працю нагороджений срібною (1829) та золотою медалями Московського товариства сільського господарства (1832); золотою медаллю Вільного економічного товариства (1832); Орденом Святого Володимира ІV ступеня (1841). Імʼя винахідника присвоєно Національному науковому центру «Інститут бджільництва імені П. І. Прокоповича» УААН, м. Київ (1992). Національний банк України випустив ювілейну монету «Петро Прокопович» (серія «Видатні особистості України», 2015). АТ «Укрпошта» випустило поштову марку «Петро Прокопович» (2000). На честь вченого названо вулиці в багатьох містах України.

П. І. Прокопович прожив довге життя, наповнене бурхливою діяльністю. Він був видатним практиком і дослідником бджіл, талановитим педагогом, уважним експериментатором, самобутнім письменником, палким пропагандистом бджолярської справи, а також активним громадським діячем. 

Вчений сформував ідеї, реалізація яких здійснила революційні зрушення у бджільництві всього світу. Він вивчав біологію бджолиної сім’ї, вдосконалював методи бджільництва. 

Петро Іванович створив перший у світі розбірний рамковий вулик. У ньому винахідник вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла. Рамка не створювала позарамкового простору. Це зберігало комфортність зимівлі клубу бджіл, що втрачена у сучасних вуликах. Таким чином стало можливим вільно оглядати бджолину сім’ю й активно впливати на хід її розвитку. Вулик Прокоповича дозволив вилучати мед, не винищуючи димом бджіл, як це практикувалося в ті часи. Нині рамкою оперують мільйони пасічників у світі.

Ще один визначний винахід бджоляра – дерев’яна перегородка з отворами, через які проходять тільки робочі бджоли, що дає можливість отримувати чистий мед у рамках.

Усвідомлюючи важливість своїх відкриттів, П. І. Прокопович створив єдину в Європі Школу бджільництва з 2-х річним терміном навчання, яка стала показовим центром галузевого дослідництва. Викладання велося українською мовою. Прокопович створив спеціальну азбуку для неписьменних бджолярів, розробив методику ліквідації неписьменності за два тижні. За 53 роки існування школи з неї вийшло понад 700 кваліфікованих пасічників. Зараз науковим центром галузі є Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича Української академії аграрних наук, створений в 1989 році.

Саме Петро Іванович розробив бджолярську термінологію для Східної Європи.

За своє життя вчений надрукував понад 60 статей в газетах і журналах. Багато з його праць актуальні й сьогодні.

Він був дійсним членом Московського товариства сільського господарства. Пасіку Прокоповича відвідав навіть імператор Микола I, після чого було укладено угоду про постійні поставки меду до царського двору.