Редькін Петро Григорович

         Редькін Петро Григорович (04 жовтня 1808 – 7 березня 1891) – український педагог, філософ, правознавець, послідовник Ґеґеля, доктор права, професор. Видатний представник лібералізму.

Народився в м. Ромни Полтавської губернії (нині Сумська область) в сім’ї поміщика.

Початкову освіту Петро Редькін здобув у Ромнах у трикласному повітовому училищі, яке закінчив у 1820 році з відзнакою.

Того ж року він вступив до Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька.

У 1826 році після закінчення Ніжинської гімназії П. Редькін вступив на відділення моральних і політичних наук Московського університету, а за два роки навчання для підготовки до професорської діяльності його відрядили до Дерптського університету. 

У 1828 році його прийняли до Професорського інституту.

Після закінчення навчання у 1830 році Петро Редькін був зарахований до II відділення «Власної Його Імператорської Величності Канцелярії» і відправлений за кордон до Берлінського університету, де пробув до літа 1834 року. Там слухав, крім іншого, лекції Ґеґеля, Ейхорна, Савіньї. 

У 1835 році, отримавши диплом доктора права, його призначили до Московського університету читати «Енциклопедію законознавства та державних законів» на посаді екстраординарного професора.

У 1837 році Петра Григоровича призначили на ординарного професора. Він читав у Московському університеті державне право, філософію права, історію філософії права. 

У 1841–1847 рр., одночасно з професорською діяльністю, він був інспектором над приватними навчальними закладами у Москві. 

У 1844 році вдруге здобув ступінь доктора після захисту дисертації «Про кримінальну кодифікацію».

У 1848 році Петро Редькін покинув Московський університет через звинувачення у «вільнодумстві», зберігши за собою посаду інспектора класів Олександринського сирітського інституту. 

З 1849 року він служив у канцелярії міністра справ графа Л. А. Перовського. 

З листа С. Левицького до Тараса Шевченка від 6 березня 1850 року можна зробити висновок, що Т. Г. Шевченко був знайомий з Редькіним ще до заслання, а також що П. Г. Редькін міг сприяти полегшенню долі засланого Шевченка.

У 1856 році одержав чин дійсного статського радника. 

З 1866 року був членом Департаменту справ, а з 1878 року - головою Департаменту справ. 

З 1882 року Петро Григорович Редькін став членом Державної ради.

З 1873 року до 1876 року був ректором Санкт-Петербурзького університету.

У 1863 році П. Г. Редькін повернувся до професорської діяльності та очолив кафедру «Енциклопедії та історії філософії права» в Петербурзькому університеті.

У 1878 році він вийшов у відставку і останні роки працював над виданням своїх лекцій з історії філософії права.

          Помер у чині дійсного таємного радника в Санкт-Петербурзі 7 березня 1891 року.

Практична педагогічна праця вченого була всеосяжною. П. Г. Редькін займався питаннями початкової і середньої освіти та дошкільним вихованням. Він наставляв педагогів учити за законами природи, дотримуючись періодизації розвитку дітей, послідовності навчання, використовувати наочність, починати від простого до складного. Викладання предметів має бути цікавим і науковим. Учений вважав: «Учіння повинно виходити із виховання, а не навпаки... Навчити людину – отже, розвинути в ній всі її природні задатки, так, щоб вона досягла своєї людської сутності».

Він викладав в університеті державне право, філософію права за Ґеґелем, порівняльний курс сучасного цивільного права у Франції та Англії, історію філософії права. Професор вибудовував свої лекції за принципом ґеґелівської тріади: ділив їх на три частини, з яких кожну ділив знову на три і т. д.

Петро Григорович також опікувався розвитком педагогічної науки, перекладав тексти про державу і закони з Платона, Аристотеля, Цицерона тощо. Відомо, що його лекції справили великий вплив на подальший вибір студента К. Д. Ушинського, який слухав його лекції, щоб зайнятися педагогікою. 

Він є автором праць про філософію Ґеґеля «Обозрение Гегелевой логики» (1841) та цінної історії філософії права (лише античної доби) «Из лекций по истории философии права в связи с историей философии вообще» (1889). Педагогічні статті Редькіна були перевидані у 1958 в збірці "Избранные педагогические сочинения". Наукові праці Петра Григоровича видано в семи томах.

Також П. Г. Редькін займався видавничою діяльністю, видавав журнали «Юридические записки», «Библиотека для воспитания», «Новая библиотека для воспитания» і деякі інші.

Одночасно, він займався громадською та публіцистичною діяльністю. Брав активну участь у педагогічних зборах наставників і викладачів, з яких згодом виникло Педагогічне товариство, головою якого він довгий час був. Відійшовши від ґеґельянства, він пробував виступати з позитивістських позицій і, розкриваючи у своїх лекціях генезу понять правди і справедливості, зводив, по суті, курс енциклопедії права до викладу філософських учень про право.

Педагогічні ідеї П. Г. Редькіна розвинув його учень К. Д. Ушинський.