Романов Олексій Петрович

          Романов Олексій Петрович (21 березня 1923 – 23 вересня 1992) – український педагог, доктор педагогічних наук, професор. Учасник 2-ї світової війни.

Народився в невеличкому сибірському містечку Тайга Кемеровської області в сім’ї медичного фельдшера.

Із вересня 1941 року Олексій Романов почав навчатися в Іркутській військово-авіаційній школі. У червні 1943 року був відправлений на фронт. Пройшов шлях воїна від Воронежа до Берліну, був звільнений в запас у званні старшого сержанта.

У 1947 році Олексій Петрович закінчив школу робітничої молоді, отримав документ про середню освіту та вступив до Томського державного педагогічного інституту імені Н. К. Крупської на історичний факультет, який закінчив у 1952 році з відзнакою.

Із 1953 року О. Романов працював вчителем історії 8–10 класів у м. Кемерово.

Упродовж 1956–1957 рр. Олексій Петрович працював на посаді директора школи робітничої молоді. 

З 1957 по 1961 рр. – завідував Кіровським міським відділом освіти.

З 1961 року О. Романов працював старшим викладачем кафедри педагогіки і психології Семипалатинського державного педагогічного інституту,  упродовж 1962–1967 рр. – завідувачем кафедри.

У 1966 році Олексій Романов захистив кандидатську дисертацію на тему «Педагогічні проблеми клубної виховної роботи в середній школі» в Казахському педагогічному інституті імені Абая Кунанбаєва.

У 1967 році О. Романов обраний на посаду доцента Семипалатинського державного педагогічного інституту.

Із 1968 року призначений завідуючим кафедри педагогіки та психології Глухівського державного педагогічного інституту (нині Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка).

1990-го року О. П. Романов захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук в Московському державному педагогічному університеті .

У 1991 році йому було присвоєно вчене звання професора. На посаді професора кафедри педагогіки та психології О. Романов працював до 1992 року.

23 вересня 1992 року Олексій Петрович Романов помер в місці Глухів.

Основними напрямами досліджень Олексія Петровича були позакласне і позашкільне виховання учнів. Він багато років розробляв проблему дитячих та підліткових клубів.

Ще працюючи вчителем, Олексій Романов проявляв творчість та ініціативу в пошуках найбільш раціональних методів виховання школярів. Він умів швидко і добре організувати колектив, керувати його життям. В позакласній роботі виявляв значні організаційні здібності: створив історичний гурток, драмгурток, які об’єднували велику кількість старшокласників.

Олексій Петрович Романов керував кафедрою педагогіки і психології в Глухівському педагогічному інституті протягом 14 років. За цей час кафедра займала не тільки провідне місце серед інших, а й фактично була навчально–методичним центром у місті та районі. При кафедрі активно функціонували: школа юного педагога, школа молодих батьків, школа вожатих, студентська кафедра громадської роботи, університет педагогічних знань, семінар класних керівників та вчителів, консультаційний пункт для керівників та вчителів шкіл, методичний семінар з проблем методології педагогічної науки і виховання підростаючого покоління, студентські проблемні групи, батьківський радіолекторій та ін.

Олексій Петрович доклав багато зусиль, щоб Глухівський державний педагогічний інститут існував й надалі. В той час Міністерством народної освіти України піднімалось питання про закриття Глухівського педінституту, адже в Сумській області було два педагогічних заклади. О. Романов пристрасно виступав перед членами численних комісій, доводячи, що нерозумно закривати найстаріший вищий заклад, заснований ще у 1874 році, де навчались видатні діячі науки, освіти та культури. Він їздив до Міністерства народної освіти, запрошував членів комісій відвідати свої лекції та лекції інших викладачів. Лекції були проведені на надзвичайно високому рівні. Інститут почав розширюватись, додались факультети, збільшився набір, здійснилось будівництво, встановилось нове обладнання, значно розширилась матеріальна база.

Олексію Романову було доручено вирішити питання педагогізації освітнього процесу і, насамперед, самих викладачів. На тривалий час слово «педагогізація» стало широко вживаним у колективі. Проводились спеціальні семінари, диспути, конференції, аналіз відвіданих занять, на яких О. П. Романов доводив, що інститут готує компетентного вчителя школи і всі дисципліни і види діяльності повинні цьому служити. Тобто вже тоді піднімалось питання про реалізацію компетентнісного підходу в педагогічній освіті. 

Будучи сам прикладом педагогічного іміджу викладача, Олексій Петрович вважав зовнішність вчителя складовим елементом педагогічної техніки, яка у свою чергу є структурним компонентом педагогічної майстерності, тому він значну увагу приділяв образу майбутнього педагога. Він запровадив педагогічний дрес-код у Глухівському педагогічному інституті. На заняття і іспити студенти приходили як вчителі.

Професор завжди брав активну участь у проведенні позаудиторної роботи. Щорічно виступав на серпневих конференціях викладачів. Проводив шефську допомогу школам і дитячій кімнаті міліції з виховання учнів.

Олексій Петрович Романов є автором понад 180 наукових праць, пов’язаних з педагогічною діяльністю, зокрема: у 1982 році вийшла з друку книга «Дитячі клуби – центри позашкільної і позакласної роботи». Розпорядженням Президента Академії Педагогічних Наук СРСР була видана наукова доповідь Олексія Петровича «Дитячі клуби в СРСР, як педагогічна проблема (історія, теорія, практика)». Олексій Петрович був членом авторського колективу двотомної монографії – «Розвиток народного просвітництва в педагогічній науці на Україні (1917–1987 рр.)».