Симоненко Віктор Дмитрович

          Симоненко Віктор Дмитрович (23 лютого 1937 – 27 березня 2006) – український вчений, педагог, доктор педагогічних наук, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент РАО, заслужений діяч наук.

Народився в м. Кондопога Карело-Фінської АРСР (нині – Республіка Карелія) у робітничій родині українців. 

Під час Другої світової війни родина перебувала в окупації у с. Семигори на Київщині (нині – Богуславська міська громада Обухівського району). Свій освітній шлях Віктор розпочав у 1945 році в місцевій семирічній школі, яку закінчив із відзнакою.

1952 року він вступив до Таращанського технікуму механізації сільського господарства (нині – Таращанський технічний та економіко-правовий фаховий коледж) за спеціальністю «Механізація сільського господарства», здобувши кваліфікацію техніка-механіка.

Упродовж 1956–1959 рр. за направленням Віктор Симоненко працював майстром виробничого навчання Путивльського ремісничого училища № 6 на Сумщині.

У травні 1959 року училище, в якому працював педагог, перевели з Путивля до села Ворожба Лебединського району. Поєднуючи викладацьку роботу з навчанням, він протягом 1959–1965 рр. опановував фах в Українському заочному політехнічному інституті (нині – Українська інженерно-педагогічна академія, м. Харків). Після завершення курсу за спеціальністю «Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти» отримав кваліфікацію інженера-механіка.

Після переїзду з родиною до Ворожби Віктор Дмитрович працював у ремісничому училищі: спочатку два роки на посаді викладача спецдисциплін, з 1961 по 1963 рік – заступником директора з культурно-виховної роботи, а протягом 1963–1966 рр. –заступником директора з навчально-виробничої частини.

З січня 1966 року 29-річного Віктора Симоненка було призначено директором Ворожбянського сільськогосподарського професійно-технічного училища № 6 (нині – Професійно-технічне училище № 36).

Педагогічну та адміністративну діяльність він продовжив у Глухові, куди родина переїхала наприкінці 1969 року.1969–1970 рр. – період керівництва Глухівським технікумом гідромеліорації та електрифікації сільського господарства (нині – ВСП «Глухівський агротехнічний фаховий коледж Сумського НАУ»).

1970 року його було призначено на посаду третього секретаря Глухівського райкому Комуністичної партії України. Цей етап став важливою віхою в його управлінській кар'єрі, підтвердивши його авторитет та організаторські здібності на рівні району.

Прагнучи до постійного професійного вдосконалення, у 1971 році В. Симоненко вступив на трирічне відділення Заочної вищої партійної школи при ЦК КПРС у Москві (нині – Російський державний соціальний університет), яку закінчив із відзнакою.

У 1972 році Симоненко отримав вагоме призначення – посаду другого секретаря Глухівського райкому КПУ.

Паралельно з основною діяльністю протягом 1972–1976 років він навчався в заочній аспірантурі Всесоюзного науково-дослідного інституту цукрових буряків (нині — Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України) та працював над дисертаційним дослідженням на тему: «Шляхи підвищення продуктивності праці при вирощуванні цукрових буряків».

Нове призначення 1975 року на посаду голови виконкому Глухівської районної Ради стало визнанням організаторських здібностей Віктора Симоненка. Його діяльність на цій посаді поєднувалася з представництвом інтересів району на рівні області як депутата Сумської обласної Ради, що дозволяло ефективно вирішувати питання соціально-економічного та культурного розвитку Глухівщини.

У 1976 році розпочався новий етап професійної діяльності Віктора Дмитровича: він перейшов до Глухівського державного педагогічного інституту імені С. М. Сергеєва-Ценського (нині – Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка) на посаду декана факультету загальнотехнічних дисциплін.

1978 року він здобув науковий ступінь кандидата економічних наук, захистивши дисертаційну роботу на базі Українського НДІ економіки та організації сільського господарства.

8 грудня 1981 року В. Д. Симоненку було присвоєно вчене звання доцента кафедри трудового навчання і креслення.

Упродовж 1982–1983 рр., після звільнення з посади декана, він навчався у Криворізькому державному педагогічному інституті (нині університет) за фахом «Загальнотехнічні дисципліни та праця».

Наступного 1983 року Віктор Дмитрович перейшов на керівну роботу до Глухівського державного педагогічного інституту, де за рішенням профільного міністерства очолює навчально-науковий напрям на посаді проректора.У 1985 році вчений залишив посаду проректора з навчально-наукової роботи, зосередившись на науково-педагогічній діяльності як завідувач кафедри трудового навчання й креслення. Згодом, задля завершення роботи над докторською дисертацією, він скористався творчою відпусткою. Після її завершення перейшов на посаду доцента цієї ж кафедри, що дало змогу повністю присвятити себе науковому пошуку.

1988 року Віктор Симоненко переїхав із родиною до Брянська. Його подальша науково-педагогічна діяльність була тісно пов’язана з Брянським державним педагогічним інститутом (нині – Брянський державний університет імені академіка І. Г. Петровського). Розпочавши роботу на індустріально-педагогічному факультеті, він упродовж тривалого часу очолював факультет технології, економіки та психології, а також кафедру технології та підприємництва.

Результатом багаторічних наукових пошуків у царині економіки став захист другої докторської дисертації, за підсумками якого у 2002 році Віктору Симоненку було присуджено науковий ступінь доктора економічних наук. Того ж року професор очолив фінансово-економічний факультет Брянського державного університету.

З 2004 року він очолив Спеціалізовану вчену раду з економічних наук в БДУ.

За багаторічну плідну діяльність професор відзначений низкою високих державних нагород. Його внесок у науку та освіту підтверджений: орденами «За заслуги перед Батьківщиною» I (2003) та II (1997) ступенів;  орденом Трудового Червоного Прапора (1972); медалями «За трудову доблесть» (1970) та К. Д. Ушинського тощо.

Помер В. Д. Симоненко 27 березня 2006 року та похований в місті Брянську.

Віктор Симоненко присвятив свою трудову діяльність модернізації аграрного сектору, пройшовши шлях від раціоналізатора-практика до розробника системних технологічних рішень. Його підхід завжди базувався на поєднанні інженерної думки з реальними потребами польових робіт. 

Перші кроки новатора були пов'язані з оптимізацією збиральної техніки. Під час участі у збиранні врожаю на цілинних землях Казахстану, Віктор Дмитрович вніс значущу раціоналізаторську пропозицію щодо вдосконалення жниварки комбайну «Сталінець-6», що дозволило скоротити втрати зерна до 2 центнерів з гектара. Це було надзвичайним показником для тогочасного рівня техніки. 

Також дослідник розробив та впровадив у виробництво комплекс машин для стрічкової посадки картоплі. Ця технологія дозволила не лише механізувати процес садіння, а й створити оптимальні умови для подальшого механізованого догляду за посівами.

Найвагомішим внеском В. Симоненка у розвиток сільського господарства стала розробка та впровадження безлюдної (повністю механізованої) технології збирання технічних культур. Вперше на той час за технологією вченого було здійснено збирання цукрових буряків без застосування ручної праці.

У творчому доробку Віктора Симоненка – два авторські винаходи, спрямовані на модернізацію виробничих процесів. Зокрема, він виступив співавтором конструкції верстата-автомата для оброблення задирок та зміцнення поверхневого шару шестерень і литих зірочок. Упровадження цього механізму дозволило досягти десятикратного зростання продуктивності праці на відповідних технологічних операціях.

Окрему увагу в професійній діяльності інженер приділив міждисциплінарним розробкам. Ним було спроєктовано низку оригінальних приладів для фахової психодіагностики.

Віктор Симоненко здійснив значний внесок у розробку проблем професійної орієнтації, трудової та економічної освіти школярів та підготовку вчителів праці, технології й підприємництва.

За роки наукової діяльності науковець опублікував понад 600 наукових робіт, зокрема більш ніж 40 монографій, підручників та навчально-методичних посібників.

В. Симоненко є автором низки фундаментальних наукових праць із проблем професійної орієнтації, зокрема підручників для закладів вищої педагогічної освіти та монографій. У своїх дослідженнях вчений обґрунтував профорієнтацію школярів як ключовий елемент трудової підготовки та політехнічної освіти учнівської молоді. Його науковий доробок став вагомим внеском у методологію підготовки майбутніх фахівців.

Віктор Дмитрович відіграв ключову роль у розбудові науково-освітньої інфраструктури, стоячи біля витоків створення першої спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій у Брянському державному університеті імені академіка І. Г. Петровського. Визначним здобутком професора є формування потужної наукової школи: під його безпосереднім керівництвом було підготовлено понад 128 кандидатів та 20 докторів педагогічних наук. Його діяльність стала фундаментом для професійного становлення кількох поколінь науковців.

Під керівництвом Віктора Симоненка науковий колектив розробив концепцію нової освітньої галузі «Технологія». Впровадження цієї ініціативи дозволило зберегти кадровий потенціал та матеріально-технічну базу трудового навчання в закладах загальної середньої освіти. Включення галузі «Технологія» до базового навчального плану автор вважав закономірним результатом трансформації змісту освіти.