Степко Михайло Филимонович

Степко Михайло Филимонович (24.01.1945 – 28.05.2020) – український вчений-фізик, педагог, кандидат фізико-математичних наук, професор, фахівець у галузі управління вищою освітою та освітніх технологій, член-кореспондент НАПН України. «Заслужений працівник освіти» (1997).

Народився у м. Ромни Сумської області в сім’ї службовця.

Упродовж 1952–1963 рр. Михайло Степко навчався у Роменській середній школі № 2, яку закінчив зі срібною медаллю. Навчаючись у школі він приймав участь в олімпіадах та був переможцем обласної олімпіади з математики.

1963–1968 рр. – період навчання на радіофізичному факультеті Харківського державного університету імені М. Горького (нині Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна) та здобув спеціальність «Радіофізика та електроніка».

Після закінчення університету за призначенням Міністерства освіти УРСР він почав працювати у Донецькому державному (нині національний) університеті імені Василя Стуса на посаді асистента, а з 1972 року – старшого викладача кафедри електрорадіотехніки та радіоспектроскопії.

Педагогічну діяльність Михайло Филимонович успішно поєднував із науковою, що дозволило йому після навчання на заочному відділенні аспірантури у 1975 році захистити дисертацію на здобуття ступеня кандидата фізико-математичних наук.

У 1977 році він здобув вчене звання доцента і продовжував працювати на тій же кафедрі, обіймаючи посаду доцента.

З 1983 до 1986 року М. Степко працював деканом фізико-технічного факультету і багато зробив для його розвитку.

 1986 року Михайла Филимоновича було запрошено для роботи у Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР, а з проголошенням незалежності України – до Міністерства освіти і науки України начальником відділу, згодом заступником начальника управління, начальником Головного управління вищих навчальних закладів, першим заступником голови Вищої атестаційної комісії, заступником державного секретаря Міністерства освіти і науки України, заступником міністра освіти та науки України.Протягом 1991–2007 рр. він був представником України у Комітеті Ради Європи з питань вищої освіти і науки.

Обіймаючи відповідальні посади у МОН України, Михайло Степко не припиняв педагогічної діяльності, працюючи за сумісництвом у Національному технічному університеті України «КПІ імені Ігоря Сікорського» на посадах доцента та професора кафедри загальної та експериментальної фізики, а також займався науковою роботою у галузі напівпровідникової електроніки.

Під час роботи на цій кафедрі він отримав вчене звання професора.

У 2007 році М. Ф. Степко обійняв посаду першого заступника директора.

З 2012 до 2015 року він займав посаду директора Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України.

Впродовж 2011–2014 рр. професор був членом Національної команди експертів з реформування вищої освіти України.

2015 року Михайло Филимонович перейшов на посаду директора Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти, спрямовуючи свою діяльність на підвищення професіоналізму педагогічних працівників при здійснюванні ними освітнього процесу.

М. Ф. Степко отримав почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України» (1997), також він був відзначений державними нагородами: орденом «За заслуги» ІІ і ІІІ ступеня (2005), Почесною грамотою Кабінету міністрів України, Почесною грамотою Верховної Ради України, нагородами Міністерства освіти і науки України та Національної академії педагогічних наук України, медаллю «Ушинський К. Д.» (2014). 

Помер Михайло Филимонович 28 травня 2020 року у м. Київ.

Михайло Филимонович Степко був фахівцем у галузі управління вищою освітою та освітніх технологій та одним з організаторів вітчизняної вищої освіти.

Коло наукових інтересів вченого охоплює сфери розвитку вищої освіти України, порівняльний аналіз систем освіти країн світу, роль і місце освіти та науки у розвитку особистості й суспільства. Його наукові дослідження і публікації пов’язані з вивченням фізичних процесів електроніки надвисоких частот, взаємодії магнітних хвиль в неоднорідних системах, розробленням пристроїв фізики надвисоких частот.

Як талановитий менеджер освіти М. Ф. Степко зробив гідний внесок у розвиток освіти України й Європи: він брав участь у розробленні Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», Державної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття), Національної доктрини розвитку освіти.Він представляв Україну в Комітеті Ради Європи з питань освіти і науки, обирався членом бюро цього комітету, був членом Міжвідомчої комісії з впровадження рекомендацій Болонського процесу у системі вищої освіти України.

Продовжуючи займатись науковою роботою, професор писав роботи з техніки НВЧ, радіотехніки та електроніки. Він активно брав участь у науково-технічних конференціях по електроніці, був виконавцем особливо важливих науково-дослідницьких робіт та керував науковою роботою студентів, за його участю створювались навчальні та наукові лабораторії кафедри. Його відповідальність та обов’язковість привернули увагу адміністрації університету і він призначався відповідальним секретарем приймальної комісії, що в тих умовах було дуже важливою посадою, та став деканом фізичного факультету.

М. Степко є автором майже 200 наукових праць. За його участю розроблено нормативно-правові документи, що забезпечують функціонування та розвиток системи вищої освіти України.Він завжди підтримував розвиток педагогічних і психологічних наук, сприяв створенню багатьох спеціалізованих вчених рад по захисту дисертацій.

Михайлу Филимоновичу довелось працювати у нелегкі часи змін, перебудови освіти, університетів та цілей навчання. Він був реформатором, який бачив можливі наслідки процесів і скеровував їх на користь суспільства. Цікавий співрозмовник із багатою ерудицією, широким світоглядом і ґрунтовними знаннями – таким був Михайло Степко, життєвий і творчий шлях якого може слугувати прикладом високої порядності, щирості, принциповості та професіоналізму.