Терлецький Віктор Володимирович

           Терлецький Віктор Володимирович (11 серпня 1936 – 15 липня 2023) – український педагог, письменник, публіцист, краєзнавець, дослідник, просвітянин, член Національної спілки письменників України (2001), Національної спілки краєзнавців України (2016).

Народився в с. Лопатково Плавського району Московської області (нині Тульська область) в сім’ї військового.

На початку 1950-х років родина вирішила перебратися до України, виходцем з якої був батько Віктора. Обставини життя склалися так, що Віктора Терлецького виховала рідна тітка. Спочатку він виховувався на Харківщині, а згодом у 1945 році разом з вихователями переїхав до м. Глухова на Сумщину.

Там вступив до 3-го класу міської середньої школи № 2, яку закінчив у 1953 році. Старовинне місто, столиця Гетьманщини з 1709 року, було свідком багатьох подій української історії, колискою визначних особистостей у вітчизняній науці та культурі, суспільно-політичних діячів. Згодом В. Терлецький присвятить їм не одну статтю, розвідку.

Закінчивши школу, Віктор Терлецький продовжив навчання, отримавши вищу освіту в Київському педагогічному інституті імені М. Горького (нині Український державний університет імені Михайла Драгоманова), який закінчив у 1957 році. 

За призначенням після університету, працював у середній школі с. Станки Ржищівського району на Київщині. 

З 1958 року до 1960 року служив у лавах Радянської армії (радіотелеграфіст, м. Ростов-на-Дону).

Із серпня 1960 року Віктор Терлецький пов’язав свою долю з м. Шосткою. 

Упродовж 1960–1964 рр. В. Терлецький викладав математику, потім був завучем місцевої восьмирічної школи № 1.

Коли школа була розформована, Віктор Володимирович працював завучем школи робітничої молоді № 3, потім був переведений на посаду заступника директора з навчальної роботи цього самого навчального закладу, а з вересня 1967 року став організатором позакласної та позашкільної виховної роботи середньої школи № 3.

Віктор Терлецький усе своє подальше життя провів у м. Шостка Сумської області. 

Очолював Шосткинську організацію всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка, був активним членом Товариства “Знання”, Товариства охорони пам'яток історії та культури України.

Його дослідження з історії Сіверщини та творчої спадщини відомих особистостей не залишились непоміченими. Віктор Терлецький ще в 1989 році за активну участь у конкурсі на кращу публікацію з нагоди 175-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка був нагороджений Почесною грамотою Спілки письменників України, у 1999 році – Грамотою за відмінну педагогічну працю Канадського товариства приятелів України. У 2006 році він став лауреатом премії ім. Івана Огієнка. У 2008 році «За високе сумління, велике серце, непохитність духу; за життя, присвячене служінню людям, Сумській землі, Україні» отримав Подяку голови Сумської обласної державної адміністрації – домінанту народної премії «Гордість Сумщини – 2007». Нагороджений медалями “Г. Ващенко” та “К. Д. Ушинський”.

                Помер Віктор Володимирович Терлецький 15 липня 2023 року в м. Шостка. 

Творчий доробок Віктора Терлецького нараховує понад 650 публікацій в альманахах, збірниках, журналах, періодичних виданнях різних країн та 16 написаних книжок.

Коло зацікавлень Віктора Терлецького – історія, персоналії рідного краю, творча спадщина Т. Г. Шевченка, П. Куліша, дослідження життя та діяльності К. Д. Ушинського, а також літературно-історичної пам’ятки – «Слова о полку Ігоревім». Віктор Терлецький першим відгукнувся анонімною рецензією на віршований переклад «Слова о полку Ігоревім» М. В. Гербеля («Современник», 1854, № 2). Акцентував увагу на думці-переконанні К. Ушинського, що «Слово» писалося на Сіверянщині, що його ймовірним автором був уродженець цього краю.

В своїх численних статтях автор не просто переказував про наведених осіб раніше відоме, більш-менш добре знане читачами, а заглиблювався в їхній життєпис, знаходив раніше неопубліковане, говорив нове, часом вагоме слово. Ось один із прикладів. Про уродженця Глухова, славнозвісного композитора Максима Березовського писалося і пишеться чимало. Усі вважали, що час не зберіг для нас його зображення. В. В. Терлецький звернув увагу на портрет невідомого (мармур, середина 1770-х рр.) роботи відомого російського скульптора Федота Шубіна. І висловив цілком слушне припущення, що це саме і є зображення глухівчанина Максима Созонтовича Березовського. Після його публікації в газеті «Народна трибуна» (м. Глухів, 21 жовтня 1995 року) статтю передрукувала всеукраїнська газета «Культура і життя» (7 лютого 1996 року), а також журнал «Сіверянський літопис» (1999, № 5), вмістивши на с. 164 той самий портрет невідомого у виконанні Шубіна.

В душі В. Терлецького жив сильний потяг до осмислення історичного минулого, заглиблення в події сивої давнини, бажання якомога більше дізнатися про життя та діяльність славетних глухівчан. Не випадково В. Терлецький видав книжку зі скромною назвою «Слово про Кобзаря. Глухів поета. Шевченкознавчі розвідки» (2002). Це розповідь про перебування Шевченка на Глухівщині, відображення краю у своїх творах, етюди про глухівчан у колі оточення та знайомств поета; етюди про тих, хто пропагував, хто ніс в найширші народні маси творчий доробок Т. Шевченка, хто оберігав його спадщину. Як писав сам В. Терлецький, «ніяке слово про Т. Шевченка не є скінченим, завершеним, вимовленим до кінця. Бо є неосяжним вовіки невичерпним, мов те цілюще, чисте джерело, наш славетний Кобзар!».

Полум’яною пристрастю Віктора Володимировича було дослідження життя та діяльності К. Д. Ушинського. Про славетного педагога писалося багато – і в XIX, і в XX століттях. На превеликий жаль, автори публікацій припускалися численних прикрих помилок або висвітлювали його упереджено, на догоду панівній системі, ідеології тоталітарного режиму. Віктор Терлецький на основі архівних знахідок, глибокого вивчення писемних, маловивчених джерел, встановив, що К. Д. Ушинський був за походженням і духом українцем, коріння його роду лежало в Охтирському і Лебединському повітах Українсько-Слобідської губернії, розкрив його родинні зв’язки з П. Кулішем.

Книжки Терлецького «Костянтин Ушинський і Сумщина» (Суми, 1998), «Роде наш красний: Ушинські крізь призму століть» (Суми, 2001) розкрили можливості широкого спілкування з багатьма особами – нащадками К. Д. Ушинського. Беручи участь у конференціях у Рівному (2006), Городку на Хмельниччині (2008), він розкрив нові змістовні сторінки життя та педагогічної діяльності К.Д.Ушинського. Вельми цікавою і навіть дещо інтригуючою є тема його виступу на останньому науково-краєзнавчому зібранні «З історії родинних зв’язків Ушинських-Виноградських-Скоропадських». А в праці «Розіллюсь по ріднім краю (П. Куліш у взаєминах із земляками)» (Суми, 2006) розкрив родинні зв’язки К. Д. Ушинського через дружину Надію Семенівну з роду Дорошенко з П. Кулішем. Отож, не надуманою була його раніша публікація «Пантелеймон Куліш і Костянтин Ушинський» у збірнику «Творчі та ідейні шукання П. О. Куліша в контексті сьогодення» (Київ, 2000).

Терлецький встановив дату смерті дружини педагога, Надії Семенівни, уродженої Дорошенко – 1914 року, а не 1905-й, як вважав академік В. Я. Струминський в «Очерках жизни и деятельности К. Д. Ушинського», установив листовне і очне знайомство з правнуками педагога К. Д. Ушин- ським (Х’юстон, СІЛА) і Д. В. Поспеловським (Канада). До речі, останній написав велику за обсягом (260 сторінок) книжку «Память и время. История семьи Ушинских-Поспеловских»; Рівне, 2008), у якій у розділі «Наброски о семье, о предках и о том, что память сохранила» багаторазово посилається на дослідження В.Терлецького. Він, зокрема, пише: «Гораздо более надежные документы о роде Ушинских собрал краевед Новгород-Северской земли, педагог и неутомимый собиратель материалов об Ушинских Виктор Владимирович Терлецкий».

Великою заслугою Віктора Терлецького як педагога і письменника стало те, що за його ініціативи і стараннями районного Управління освіти Шосткинської державної адміністрації до 175-річчя від дня народження К. Д. Ушинського було відновлено музей педагога в с. Богданка, у приміщенні колишньої школи ім. К. Д. Ушинського. Віктор Терлецький сам розробив тоді експозиції музейних кімнат.

З цього приводу відомий письменник Анатолій Погрібний у книжці «Якби ми вчились так як треба...» писав: «Наприкінці лютого 1998 року поталанило мені побувати в Богданці, яку понад усе любив К. Ушинський. Відбулася там чудова подія – відкриття в будівлі школи музею педагога, а також презентація змістовної книжки шосткинського краєзнавця, архівіста Віктора Терлецького «Костянтин Ушинський і Сумщина». 

Віктор Терлецький не полишав і краєзнавчої роботи. Написав нарис про Сергія Олександровича Алексеева, укладача багатотомного збірника «Революція і громадянська війна в описах білогвардійців». Певна річ, коли б Сергій Алексеев не помер 1930 року, то, імовірно, згодом був би репресований. До речі, лише 1990 року в Києві був здійснений репринтний передрук підготовленої ним праці «Революція на Україні за мемуарами білих».

Перу В. Терлецького належала стаття про письменника Дмитра Васильовича Марковича (1848-1929), на твори якого за радянського часу було накладено табу, бо він працював у Центральній Раді. 

Статті шосткинського педагога-краєзнавця, друкувалися в місцевій газеті. З 1968 року він постійно вміщував матеріали про П. Куліша, на якого штучно було причеплено ярлик «українського буржуазного націоналістичного діяча». Тоді ж видрукував статтю «Київські листи Куліша» (Київ, 1994). До 200-річчя з нагоди народження Гоголя підготував працю «Пантелеймон Куліш – біограф Гоголя». 

Тижневик «Слово Просвіти» надрукував великі розвідки В. Терлецького про міста Сумщини, як «У Глухові у городі...» (2006), «Літописний Новгород-Сіверський» (2007), «Легендарний Вороніж» (2007).