Тимонін Михайло Олександрович

Тимонін Михайло Олександрович (25 вересня 1914 – 13 січня 2000) – український учений-агроном, доктор технічних наук, професор, педагог і дослідник у галузі луб’яних культур.

Народився в селі Ачі Нижньокамського району Республіки Татарстан у селянській родині.

Після закінчення школи М. Тимонін навчався на робітничому факультеті, який успішно закінчив у 1937 році.

У 1938 році він вступив до Костромського текстильного інституту на факультет первинної обробки луб’яних культур. Проте завершити навчання юнаку завадила Друга світова війна. 

1941 року Михайла Тимоніна мобілізували до лав армії, після чого він вирушив на фронт. Під час бойових дій зазнав тяжкого поранення.

Після завершення Другої світової війни Михайло продовжив навчання в Костромському текстильному інституті та в 1946 році закінчив його з відзнакою, здобувши фах інженера-технолога з первинної обробки луб’яних культур.

У 1947 році Михайло Олександрович прибув до Глухова, де розпочав трудову діяльність у Всесоюзному науково-дослідному інституті луб’яних культур (нині — Інститут луб’яних культур НААН України). Спочатку працював молодшим науковим співробітником, а також виконував обов’язки лаборанта з механізації первинної обробки луб’яних культур, поєднуючи наукову роботу з практичними дослідженнями у галузі льонарства і коноплярства.

Упродовж 1948–1951 років учений навчався в аспірантурі Всесоюзного науково-дослідного інституту луб’яних культур за спеціальністю «Технологія первинної переробки луб’яних культур» під науковим керівництвом професора Я. М. Толочка.У 1952 році Михайло Олександрович успішно захистив кандидатську дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата технічних наук, що стало важливим етапом у його науковій і професійній діяльності.

З 1953 по 1958 рік Михайло Тимонін працював старшим науковим співробітником лабораторії технології Всесоюзного науково-дослідного інституту луб’яних культур. Поряд із науковою діяльністю він займався педагогічною роботою: викладав у ВНДІ та Глухівському педагогічному інституті (нині Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка), передаючи студентам свої знання та практичний досвід у галузі технології первинної переробки луб’яних культур.

1959 року учений розпочав роботу на посаді заступника директора Всесоюзного науково-дослідного інституту луб’яних культур з наукової роботи. На цій посаді він займався організацією та координацією наукових досліджень, спрямованих на розвиток технологій вирощування та первинної переробки луб’яних культур.

У 1971 році Михайло Олександрович захистив докторську дисертацію та здобув науковий ступінь доктора технічних наук, а у 1982 році йому було присвоєно вчене звання професора.

Продовжуючи науково-педагогічну діяльність, із 1979 року професор очолив кафедру Глухівського педагогічного інституту, де займався підготовкою майбутніх педагогів, організацією навчального процесу та розвитком наукових досліджень.

Останні роки своєї професійної діяльності Михайло Олександрович присвятив педагогічній роботі. У 1979–1987 роках він працював у Глухівському педагогічному інституті, де очолював кафедри теоретичної механіки та загально-технічних дисциплін, викладав математику й теоретичну механіку та передавав свій науковий досвід майбутнім фахівцям.

Помер 13 січня 2000 року в місті Глухові Сумської області, залишивши вагомий внесок у розвиток аграрної науки та педагогічної освіти України. 

За багаторічну наукову, педагогічну та професійну діяльність М. О. Тимонін був відзначений державними нагородами. Учений нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, орденом «Знак Пошани», а також численними медалями.

Михайло Олександрович Тимонін – учений-агроном, який залишив помітний слід у розвитку науки про луб’яні культури, поєднавши дослідницьку, інженерну та педагогічну діяльність.

Основні напрями його наукової роботи: 

• технологія виділення та обробки волокна з луб’яних культур – учений досліджував способи отримання якісної волокнистої сировини для промислового використання; зокрема, його кандидатська дисертація 1952 року була присвячена розробленню хімічного методу виділення волокна з лубу канатника для виготовлення шпагату. 

• удосконалення процесів первинної переробки луб’яної сировини — працював над підвищенням ефективності технологічних операцій, пов’язаних із переробленням рослинних волокон. 

• механізація та технологічне забезпечення виробництва — його наукова діяльність була пов’язана з роботою у Всесоюзному науково-дослідному інституті луб’яних культур у Глухові, де розробляли технології вирощування, збирання та переробки луб’яних культур. 

З ініціативи ученого розпочалися наукові дослідження зі стандартизації луб’яноволокнистої сировини. М. О. Тимонін розробив державний стандарт ГОСТ 6729-53 «Треста конопляна», відповідно до якого якість конопляної трести оцінювалася за результатами лабораторного визначення довжини й діаметра стебел, вмісту та міцності волокна. Учений запропонував нову методику визначення основних показників якості сировини — довжини стебел, розривного навантаження, вмісту волокна та його діаметра, а також створив спеціальні прилади СП-20, СП-50 і МТМ-Л.

Під керівництвом та за безпосередньої участі Михайла Олександровича були розроблені державні стандарти на продукцію конопель і кенафу, що ґрунтувалися на використанні інструментальних методів аналізу сировини. Запроваджені ним методи сприяли скороченню витрат часу, підвищенню оперативності та об’єктивності оцінювання якості луб’яноволокнистих матеріалів.

Працюючи у Всесоюзному науково-дослідному інституті луб’яних культур у Глухові, М. О. Тимонін поєднував наукову діяльність із викладацькою роботою. Він передавав студентам власний досвід дослідника, формував у них практичні навички та інтерес до технічних і технологічних наук.

Як досвідчений учений і педагог, М. О. Тимонін сприяв розвитку інженерно-технічної освіти в педагогічному закладі, підготовці майбутніх учителів загальнотехнічних дисциплін. Його викладацька діяльність поєднувала фундаментальну науковість із практичною спрямованістю навчання.

Праці М. О. Тимоніна стали основою для вдосконалення контролю якості луб’яних культур і стандартизації сировини, що мало важливе значення для розвитку льонарства та коноплярства.

Серед основних наукових праць М. О. Тимоніна: «Канатник – цінна сировина для шпагату» (1951) – дослідження використання канатникової сировини у текстильній промисловості; «Розробка прискорених інструментальних методів оцінювання конопляної соломи та трести» (1959) – праця, присвячена створенню швидких методів оцінювання якості конопляної соломи та трести; «Інструментальні методи оцінювання якості лубоволокнистої сировини» (1970) – одна з найважливіших праць ученого, у якій узагальнено методи технічної оцінки луб’яної сировини; «Стійкість канатної пряжі, виготовленої з моченцевого волокна, до інсоляції» (1974, у співавторстві) – дослідження властивостей волокна та міцності пряжі; «Конопля» (1978, у співавторстві) – наукове видання про вирощування, властивості та використання конопель та ін.