Твердохлібов Олександр Дмитрович

Твердохлібов Олександр Дмитрович (17 жовтня 1840 – 31 серпня 1918) – український історик, літератор, краєзнавець, етнограф, фольклорист, педагог, громадський діяч.

Народився в с. Котельва Охтирського повіту Харківської губернії (нині Сумської області). 

З юнацьких років Олександр Твердохлібов виявляв глибоке зацікавлення історією. Прагнучи здобути фахову гуманітарну освіту, вступив до історико-філологічного факультету Імператорського Харківського університету (нині Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). 

Після закінчення університету у 1862 році, за старанність у навчанні та високі результати у навчально-науковій діяльності його було залишено на факультеті для можливості отримання наукового ступеня та подальшої наукової роботи. В цей час початківець успішно поєднував науково-дослідну роботу з викладацькою діяльністю у Харківському повітовому училищі.

Однак сімейні обставини та обов'язок піклуватися про багатодітну родину, в якій виховувалося семеро дітей, стали на заваді реалізації амбітним науковим справам. Тому у 1870-х роках Олександр Дмитрович разом із сім’єю переїхав із Харкова до родинного маєтку в Охтирці. Саме тут пройшла більша частина життя діяча, що суттєво вплинуло на формування його світогляду та напрями подальшої професійної і громадської роботи.

Після повернення до Охтирки, Олександр Твердохлібов присвятив себе служінню рідному краю. Протягом майже пів століття він був незмінною постаттю в освітньому просторі міста, поєднуючи наукову діяльність із викладанням у місцевому Охтирському повітовому училищі і Охтирській жіночій гімназії.

Водночас, незважаючи на певні життєві складнощі, а також відстань від своєї alma mater, Олександр Дмитрович ніколи не поривав зв’язки з Харківським університетом і його науковим середовищем. Він обирався постійним членом Харківського історико-філологічного товариства, у якому протягом певного періоду обіймав посаду архіваріуса. Він підтримував тісні професійні та партнерські зв’язки з відомими університетськими вченими, брав участь у етнографічних експедиціях та інших спільних наукових проєктах. 

В останній період свого життя, що припав на роки Української революції (1917-1918 рр.), О. Д. Твердохлібов виявив високу громадянську активність, спрямовану на національно-культурне відродження Охтирщини. Він був одним із провідних діячів охтирського осередку товариства «Просвіта».

Олександр Дмитрович Твердохлібов пішов із життя 31 серпня 1918 року в м. Охтирці на 78-му році життя та похований на центральній алеї Соборного цвинтаря.

У 2016 році з метою вшанування пам’яті видатного дослідника рідного краю в м. Охтирці одну з вулиць було перейменовано на його честь.

 Олександр Дмитрович Твердохлібов – видатний краєзнавець-дослідник, який присвятив багаторічну науково-пошукову діяльність вивченню і дослідженню історичної спадщини своєї малої батьківщини Охтирщини.

Він належав до провідних представників інтелектуальної еліти, забезпечуючи системну комунікацію між академічними колами столичної професури та провінційною інтелігенцією. Його науковий доробок отримав високе визнання, про що свідчать публікації у найбільш авторитетних наукових і громадсько-політичних виданнях того часу, а також видання окремих праць спеціальними накладами.

Аналіз наукової спадщини Олександра Дмитровича свідчить про те, що пріоритетним вектором його дослідницької діяльності було системне вивчення історії міста Охтирки та Охтирського повіту. На сьогодні дослідник визнаний одним із найбільш авторитетних фахівців з історії Охтирщини дореволюційного періоду.

Праці історика – «Місто Охтирка» (1885) та «Охтирський повіт напередодні ХІХ ст.» (1903) – залишаються найбільш фундаментальними історичними дослідженнями цього регіону Сумської області. У зазначених роботах проведено комплексний аналіз наступних аспектів: детально розглянуто історію заселення краю, а також наукові гіпотези щодо походження топоніма «Охтирка»; висвітлено ключові сфери життєдіяльності населення в XIX столітті; проаналізовано історико-географічні особливості формування Охтирки та повіту. Окремим напрямом дослідницької діяльності О. Д. Твердохлібова було детальне вивчення старовинних церковних споруд у місцевих та сусідніх повітах, а також дослідження історії релігійного життя краю загалом. Цій тематиці автором було присвячено також дві окремі праці: «До історії Скельського монастиря» (1886) та «Охтирський Свято-Троїцький монастир» (1886). Дослідником було висвітлено основні етапи розбудови монастирів, включаючи опис монастирської місцевості, зокрема, печер, гротів та двох місцевих гір а також проаналізовано та надано характеристику основним ремісничим заняттям монастирських ченців.

Дослідник записав багато пісень, дум сліпців, лірників, бандуристів Охтирського повіту.

Працюючи вчителем в освітніх закладах Охтирки, Олександр Дмитрович приділяв значну увагу вивченню історії місцевої освіти. Зокрема, ним було досліджено історію заснування та розвитку цілої низки місцевих освітніх закладів: чоловічої та жіночої міських гімназій, духовного повітового, міського та жіночого училища, низки церковно-приходських шкіл. З нагоди сторічного ювілею Охтирського повітового училища дослідником було опубліковано окрему працю, присвячену історії цього освітнього закладу: «Століття Охтирського повітового училища (1790–1890 років)» (1893).

У вільний від учительської роботи час О. Д. Твердохлібов неодноразово здійснював краєзнавчо-етнографічні розвідки по селах Охтирського і сусідніх повітів. Здебільшого це були заходи, які видатний краєзнавець здійснював за власний кошт і за власною ініціативою. Втім інколи він приєднувався до загальнодержавних програм і проєктів, спрямованих на збір інформації щодо розвитку народних промислів у різних регіонах. Він досліджував цілу низку старовинних народних промислів, які були присутні в житті Охтирського та кількох сусідніх повітів. Зокрема, він досліджував місцеве гончарство, шкурництво, ковальство, плахотництво та ін.

Цікавим є той факт, що Олександр Дмитрович, окрім своєї педагогічної та краєзнавчої дослідницької діяльності, захоплювався також літературним жанром і мав певні успіхи у цьому напрямі. Під псевдонімами «Земляк», «А. Т.», «Хома Абищо» він регулярно публікувався на шпальтах газет «Південний край» та «Київська старовина».

       В окремих біографічних довідках згадується про О. Твердохлібова як про досвідченого садівника. Його глибока експертиза підтверджується численними тематичними працями, опублікованими у профільних періодичних виданнях того часу садівничого спрямування. Олександр Дмитрович брав активну участь у реалізації програми «громадської агрономії». Його діяльність була зосереджена на стратегічній співпраці із земствами щодо розроблення курсів читань і бесід, відбору літератури та наочних посібників, підготовки лекторів, забезпечення просвітницької діяльності, організації виставок тощо. Програма сприяла активному поширенню знань із садівництва, ягідництва та квітникарства. Завдяки цій ініціативі сільські господарства отримали стимул до впровадження інноваційного досвіду та сучасних методів агрономії, що значно підвищило ефективність приватних і громадських господарств.