Ведмедєв Михайло Михайлович

          Ведмедєв Михайло Михайлович (20 січня 1952 року) – український філософ, викладач, доктор філософських наук, доцент.

Народився в м. Херсон. 

З 1967 до 1971 року Михайло Ведмедєв навчався в Херсонському судомеханічному технікумі за спеціальністю слюсар. 

1971–1973 рр. – період служби в армії. 

Після демобілізації М. Ведмедєв почав працювати слюсарем на судоремонтному заводі. 

У 1974 році Михайло Ведмедєв вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «філософія»; кваліфікація – «філософ», «викладач філософських дисциплін». 

Після закінчення університету почав працювати в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова на посаді асистента кафедри філософії. 

Протягом 1978–1981 рр. молодий філософ навчався в аспірантурі Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. 

1986 року М. Ведмедєв захистив дисертацію «Культурні ресурси продуктивності мислення: філософсько-методологічний аналіз» та отримав науковий ступінь кандата філософських наук. 

Після захисту він рік працював асистентом кафедри філософії природничого факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. 

У 1987 році Михайло Михайлович перевівся до Сумського державного інституту (нині університет) імені А. С. Макаренка та почав працювати на посаді старшого викладача кафедри наукового атеїзму, етики та естетики.

1991 року М. Медведєва було затверджено доцентом ціє ж кафедри. 

Упродовж 1994–1997 рр. науковець навчався в докторантурі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

2000 року М. М. Ведмедєву було присвоєно вчене звання «доцента» та призначено на посаду завідуючого кафедрою економічної теорії, політології та права. 

Із 2001 до 2014 року він обіймав посаду завідуючого кафедри соціально-економічних та гуманітарних дисциплін. 

У 2015 році науковець захистив дисертацію «Культурні ресурси продуктивності мислення: філософсько-методологічний аналіз» на здобуття наукового ступіня доктора філософських наук та у зв`язку з реорганізацією, був призначений завідувачем кафедри філософії та соціальних наук. 

2017 року Михайло Михайлович займав посаду доцента кафедри філософії історичного факультету. 

У 2020 році М. Медведєв став доцентом кафедри всесвітньої історії, міжнародних відносин та методики навчання історичних дисциплін Навчально–наукового інституту історії, права та міжнародних відносин.

30 червня 2021 року Михайло Михайлович звільнився з СумДПУ імені А. С. Макаренка у зв`язку з виходом на пенсію.                                    

За багаторічну самовіддану працю на педагогічній ниві М. М. Ведмедєв нагороджений: грамотою Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка (2011); грамотою Департаменту освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації (2014); Подякою ЗВО (2016);  Грамотою ЗВО (2017); Почесною грамотою голови обласної адміністрації (2018); Грамотою міського голови (2021) тощо.

Михайло Михайлович Ведмедєв пропрацював у Сумському державному педагогічному університеті імені А. С. Макаренка понад 35 років.

М. Ведмедєв мав високий рівень професіоналізму та ініціативності, досконало володів ефективними методами та формами роботи зі студентами.

Коло наукових інтересів філософа складали проблеми, пов’язані зі світоглядною орієнтацією людини, з осмисленням нею свого місця і ролі в суспільстві, з правильним вибором форм та напрямів власної діяльності. 

У фокусі плідної наукової і творчої роботи М. Ведмедєва була саме філософія з її великою і плідною критично-рефлексійною роботою, інтелектуальними роздумами над глибинними цінностями людського життя, над конкретним історичним призначенням людини, над раціональністю її дій, мораллю, способом ставлення до світу. Бо саме філософія здатна вивести людину зі сфери земного, буденного у світ вищий, духовний для того, щоб там вона могла віднайти істинні цінності, ідеали й збагнути, як їй жити і діяти.  

У своїх роботах філософ торкався теми оптимального співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень. Він доводив, що специфічне ставлення до знання почало домінувати і в сфері освіти. Студента все менше почали цікавити питання про істинність певних наукових положень, а все більше – питання стосовно того, як можна отримані знання продати. Описував наслідки посилення залежності дослідників від суб’єктів фінансування. Замовник, перетворюючись на власника інтелектуального продукту, визначає правила поведінки виконавця-ученого. В результаті виникають такі негативні для науки і суспільства явища, як приховування методів і виробництво неповного («недоотриманого») знання.