Верещагін Роман Іванович

          Верещагін Роман Іванович (28 жовтня 1910 – 26 січня 1985) – відомий український композитор, педагог, фольклорист, мистецтвознавець. Член Спілки композиторів СРСР.

Роман Верещагін увійшов у національну культуру не лише як автор різножанрових творів – симфонічних, фортепіанних, скрипкових і віолончельних, солоспівів і хорових – а як фольклорист, який ще в студентські роки віддав багато зусиль записуванню народних пісенних мелодій, і досвідчений педагог.

Митець поєднував композиторську діяльність з педагогічною. Понад чверть століття Р. Верещагін викладав музично-теоретичні дисципліни та композицію в музичних закладах: у Київській вечірній консерваторії та музичній десятирічці ім. М. Лисенка, Київському державному музичному училищі імені Р. Глієра та Київському педагогічному інституті. Його колеги та колишні студенти не раз відзначали професійне вміння композитора-педагога творчо підходити до викладання музично-теоретичних дисциплін. Він постійно складав різні вправи з гармонії та поліфонії, доволі часто компонував власні твори на прохання викладачів виконавських факультетів, керівників студентських колективів (оркестру, хору, ансамблів тощо).

         Р. І. Верещагін був безмежно залюблений у свою Слобожанщину, її предковічні народні традиції, звичаї та обряди, а головне - в народну пісню, що полонила його серце з дитинства. Композитор активно займався збиранням народних пісень, їздив у експедиції, записуючи чимало зразків української народно-пісенної творчості по селах Сумщини, Житомирщини, Запоріжжя, Дніпропетровщини та передавав їх у вигляді нотних фіксацій наспівів до Інституту.

          Як педагог, Р. Верещагін продовжив себе в багатьох талановитих учнях, котрі зробили чимало корисного на ниві музичного мистецтва різних країн.

Багато енергії, творчих зусиль віддав Р. Верещагін і для творчого зростання самодіяльних композиторів, музикантів, розвитку аматорських колективів України. Упродовж багатьох років він читав лекції в обласних методичних центрах при облуправліннях культури, проводив численні семінари і практичні заняття в будинках народної творчості, зокрема й своєї рідної Сумщини.

        Мистецький спадок Р. Верещагіна багатогранний. Доволі різноманітна й жанрова палітра – від масштабних симфонічних полотен до музики для дітей. За оцінками відомого українського музикознавця Л. Я. Івахненко,  спадщина композитора налічує близько 200 творів.

З-поміж оркестрових здобутків – Симфонія №1 та Симфонія №2 пам’яті Т. Г. Шевченка, поема «Мар’яна», «Скерцо», сюїта «По рідній землі», «Танцювальна сюїта на українські теми», «Адажіо», «Вальс», «Сюїта», Симфонічно-хорова поема «Чари ночі» (сл. О. Олеся), оркестрові мініатюри «Старовинний Київ», «Зимонька», балада «Жебрак» для баса у супроводі симфонічного оркестру.

Декілька композицій скеровано для оркестру народних інструментів: «Скерцо», дві сюїти, «Танок», «Баркарола», «Пісня над степом», п’єси.

Перу митця належить чимало інструментальної музики. Це, зокрема, «П’єси» та «Поема» для скрипки, «Елегія пам’яті Б. Лятошинського» для віолончелі, твори для фортепіано – «Шість прелюдій», «Дитячі п’єси», «Прелюд пам’яті В. Косенка», «Баркарола», «Веснянка», «Фугато», «Прелюд», «Легенда», окремі прелюдії.

Плідно працював Р. Верещагін у жанрах вокальної та хорової музики, яка становить окрему багатобарвну сторінку його доробку. Він є автором вокально-хорових поем, творів для вокальних ансамблів різного складу, понад 40 оригінальних хорів – «Айстри» (сл. О. Олеся), «Ой не зникли золотії терни» та «Козак умирає» (сл. Лесі Українки), «Україно моя» (сл. І. Неходи), «Весна» і «Пісня» (сл. В. Сосюри), «Дума» (сл. Ф. Малицького), «Сім хорів» (сл. А. Пашка).

Залишив по собі композитор й цілу низку обробок українських народних пісень – хорових і сольних, а також біля 40 солоспівів на тексти Г. Гайне, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, Т. Г. Шевченка, Л. Українки, П. Грабовського, О. Олеся, П. Неруди, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, П. Воронька, Ф. Малицького, І. Неходи, П. Павлія, І. Бердника. Ось деякі з них: «Кедр і пальма», «У врат обители святой», «Цветок», «І небо невмите, і заспані хвилі», «На білу гречку впали роси», «Гроза пройшла», «Вечірня пісня», «Всі жита грозою збило», «У тихім щебеті, в росі», «Поет», «Ти пішла...», «Знову небо ясніє», «Я буду жити», «На лес пожелтевший», «Ода огню», «О, зеленый океан», «Балада про солдата», «День одсіяв», «Ранок на Дніпрі», «Білі акації».

Солоспіви належать до кращих здобутків композитора. Їх образний зміст доволі широкий. Саме завдяки надзвичайно виразній пластичній мелодиці, кращі солоспіви Р. Верещагіна, ввійшли до скарбниці української романсової спадщини. Помітним є внесок Верещагіна і в розвиток бандурного мистецтва. Його композиції, різні за жанрами і формою, збагатили репертуар виконавців ансамблевого та сольного спрямування («Кобзарева дума», «Летять журавлі», «Кохаю, кохаю», «Веснянка», «Баркарола», «Сльози», «Жоржини», «Верба вклонилася криниці», «До лісу осінь надійшла»). Кращі бандурні твори композитора знайшли своє місце в репертуарі знаменитої Української капели бандуристів Північної Америки імені Т. Шевченка.

Звертався автор і до дитячої музики, де чільне місце відведено педагогічній літературі. Це і альбом п’єс, розрахований на маленьких піаністів, і окремі музичні мініатюри, етюди та вправи для різних інструментів. Наймолодшим слухачам адресовано ряд музичних казок, лялькових і радіоспектаклів, пісень. Поміж них – вистави «Про Наталочку-невмивалочку та Івасика-невмивасика» (сл. І. Кульської та Т. Горбунцової), «Про зайчика-стрибайчика» (сл. Н. Кульчицької). Музиці Романа Верещагіна притаманні тематична різноманітність, ясність художнього задуму, виразність музичної мови, її рельєфність, емоційна насиченість та широта почуттів.

У робочому портфелі Р. Верещагіна залишились фрагменти з незакінченої опери «Ярослав Мудрий» (лібрето І. Комарової за одноіменною драматичною поемою Івана Кочерги), як-от – арія Ярослава «Невже судьба мене в останнє судить», монолог Ярослава й арія Ярослава «Благословен народ», арія і речитатив Сильвестра «Благослови, Господь, державний Київ...», арія Свічкогаса, аріозо Гарольда, аріозо Микити, хори «Бавилася лебідонька», «Приймай, мати, гостей в хату», хор дівчат «Плещуться хвилі в бережок», окремі сцени.