Висоцький Георгій Миколайович

          Висоцький Георгій Миколайович (7 лютого 1865 – 6 квітня 1940) – український вчений у галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії та гідрології, академік АН України, основоположник науки про ліс і лісівництво.

Народився в селі Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Шосткинський район Сумської області) у родині дворянина.

Середню освіту Георгій Висоцький здобув у Глухівській прогімназії, яку закінчив у 1883 році. 

Упродовж 1886–1889 рр. майбутній вчений навчався у Петровсько-Розумовській сільськогосподарській і лісовій академії (нині Московська сільськогосподарська академія імені К. А. Тимірязєва ), де він цілком поринув у природничі науки, але особливо любив лекції з лісівництва професора М. К. Турського.

Ще будучи студентом Георгій Миколайович взяв участь у знаменитій Полтавській експедиції з господарської оцінки земель, яку очолював видатний географ – професор 
В. В. Докучаєв. Працюючи в басейні р. Сули (Роменській повіт), він досліджував вплив лісу на увесь природний комплекс і на врожайність зернових культур.

Після закінчення академії він проходив практику у Бердянькому степовому лісництві, де у той час велися дослідні лісові посадки в посушливому степу.

Після практики з дипломом агронома Г. М. Висоцький подав прохання в Лісовий департамент про зарахування на лісову службу. Відтак з 1892 року він почав працювати в степовій науковій експедиції В. В. Докучаєва і проводив наукові дослідження на Великоанадольскому лісовому стаціонарі (тепер заказник Великоанадольський ліс), розміщеному на вододілі басейнів Дніпра і річок, що течуть в Азовське море.

Протягом 1899–1904 рр.  Георгій Миколайович працював лісничим Маріупольського лісництва.

У 1904 році агроном був переведений до Петербургу на посаду ревізора лісовпорядження при Лісовому департаменті та одночасно працював професором у Лісовому інституті.

1913 року лісовий департамент доручив науковцю очолити роботи з лісовпорядження степових штучних лісництв, тому він переїхав до Києва та досліджував ґрунти Олешківських пісків. 

З 1917 до 1918 року Георгій Миколайович працював приват-доцентом у Київському університеті на кафедрі ґрунтознавства, викладаючи курс ґрунтової гідрології. 

У цей же час Новоросійський (Одеський) університет присвоїв Г. М. Висоцькому ступінь доктора агрономії (без захисту дисертації).

1918 року вчений очолив кафедру ґрунтознавства Сімферопольського університету.

З 1923 року він виїхав до Мінська, де став завідувати кафедрою лісівництва Білоруського інституту сільського і лісового господарства.

У 1926 році розпочався харківський період діяльності Г. М. Висоцького, коли він прийняв запрошення очолити кафедру лісництва і лісознавства Ново-Олександрівського інституту сільського і лісового господарства (нині Харківський національний аграрний університет імені В. В. Докучаєва) та одночасно вчений очолив Бюро з лісової дослідної справи при Всеукраїнському управлінні лісами – центрі лісництва в Україні.

1929 року за пропозицією Георгія Миколайовича був створений Український науково-дослідний інститут лісового господарства (нині Український ордена "Знак пошани" науково-дослідний інститут лісового господарства та агролісомеліорації імені Г. М. Висоцького)

Протягом 1930–1940 рр. науковець працював у Всесоюзному (тепер Український) науково-дослідному інституті лісового господарства й агролісомеліорації (Харків).

У 1934 році Г. М. Висоцький обраний академіком ВАСГНІЛ.

1939 року він став академіком АН УРСР.

За заслуги перед географічною наукою Г. М. Висоцький удостоєний вищої нагороди Географічного товариства – золотої медалі імені П. П. Семенова-Тянь-Шанського (1915). Ім’я академіка носить Український науково-дослідний інститут лісового господарства і агролісомеліорації (УкрНДІЛГА), засновником якого він був.

Помер вчений у Харкові 6 квітня 1940 року.

Г. М. Висоцький був не тільки талановитим лісівником, а й чудовим фізико-географом. В центрі його досліджень – грунт, улюблений об’єкт – ліс у степу. Він розвинув вчення про зони природи, ввів у науковий лексикон поняття «місцевість», яке цілком відповідає сучасним уявленням про географічний ландшафт як природний комплекс. Ним закладені основи ґрунтової гідрології посушливих районів і розроблене вчення про типи водного режиму ґрунтів; сформульована теорія походження солонцюватості степових ґрунтів. Вперше він описав процес оглеєння і показав його біологічний характер. Георгій Висоцький першим установив закономірності приземних повітряних течій, що викликають пилові бурі. Він розробив основи орокліматичної класифікації ґрунтів, увів поняття про мікрорельєф, мікроклімат, плакор, ілювій та ін. Вітчизняна географія зобов'язана вченому розвитком багатьох напрямків географічної теорії і практики. Його називають «найбільшим представником експериментальної географії». 

Георгій Миколайович написав близько 270 наукових праць. Основні його роботи присвячені впливові середовищеформуючих гідрокліматичних і ґрунтових умов на лісову рослинність, а також зворотному впливу лісу на навколишнє природне середовище. Він вивчав проблеми водного балансу ґрунту в залежності від умов рельєфу і рослинного покриву, уперше розрахував формулу балансу вологи під лісом і полем, встановив критерії індексу сухості й вологості клімату, комплексні причини безлісся степів, класифікував типи водного режиму ґрунтів. Серед найбільш відомих праць: «Вчення про лісову пертиненцію» (1930), 2-е видання під назвою «Вчення про вплив лісу на зміну середовища його проростання і на навколишній простір», (1950), «Про гідрологічний і метеорологічний вплив лісів», (1938).

У перший же рік роботи в експедиції Г. М. Висоцький заклав лісові культури і створив 6 метеорологічних станцій. Тут він і захопився степовим лісорозведенням, а спостереженням під час практики була присвячена його перша невелика публікація «Із Бердянського лісництва» (1893).

Результатом роботи в Великоанадольскому лісовому стаціонарі стало написання Георгієм Миколайовичем близько 40 наукових праць, опублікованих, зокрема, в журналах, які зробили його яскравим представником лісництва, ґрунтознавства, геоботаніки, кліматології, метеорології і низки інших природничих наук. 

В своїй праці «Бузулуцький бір і його околиці» Г. М. Висоцький уперше дав узагальнену фізико-географічну характеристику цього унікального лісового масиву.

Працюючи в Києві, він захоплено вивчав піщані (борові) тераси річок України, щоб закріпити піски за допомогою рослинності і господарського освоєння. Приблизно в цей же час виходить його фізико-географічна монографія про Єргені (1915).

Науковець працював в Асканії-Новій над вирішенням проблеми інтродукції і акліматизації деревних і кущових рослин, досліджував закономірності змін степових біогенезів і ґрунтоутворювальні процеси. 

Багато років у коло наукових інтересів Г. Висоцького входили заповідні степи Херсонщини та Олешківські піски. З ім’ям Висоцького пов’язана ідея створення в Олешківських пісках дослідницької станції (нині степовий філіал Українського інституту лісового господарства). Шляхи вирішення проблеми «летючих пісків» вчений шукав на основі вивчення геологічного минулого піщаних просторів, їхніх грунтів, рельєфу, гідрологічного режиму. Він розробив власні оригінальні методики закріплення пісків і раціонального землекористування в цьому районі. Пропозиції академіка були підтримані: проведена комплексна експедиція із вивчення Олешківських пісків, узагальнені рекомендації щодо їх господарського використання представлені на Всесоюзній конференції по боротьбі із засухами.

Учений є одним із творців і активним автором першого у світі журналу «Ґрунтознавство», заснованого в 1899 році.

Академік викладав у різних вищих навчальних закладах. Під його керівництвом готувалися наукові кадри – вже у 1928 році на кафедрі навчалися 16 аспірантів, серед яких були і майбутні академіки – А. Б. Жуков і П. С. Погребняк.